Ролан, як і інші художники, шукав форму для розкриття внутрішнього миру людини. Але Ролан прагнув до того, щоб його герой був на рівні нового, революційного століття, був не утриманцем, якими стали герої Пруста, а творцем, здатним взяти на себе тягар суспільної відповідальності. Таких героїв бачив Ролан і в Кристофе, і в Кола, і в Бетховені, і в Толстому. Свого героя Ромен Ролан знайде у В. И. Леніні, воссоздаст в образах Аннеты, Марка. Ролан зізнавався, що почував себе “загнаним у тупик війни”.
Ще гостріше, ніж до війни, відчував він тоді криза
У своїй післявоєнній публіцистиці Ролан не тільки таврував буржуазне суспільство, він призивав протиставити минулому Майбутнє, зміцнити віру в могутні, невичерпні творчі сили людства. “Людство всесильне… Ніщо не зупинить твій рух уперед, людство. У ньому – закон твого існування”,- писав Ролан в 1920 році. Але Ролан не вважав народ вирішальною силою історичного руху.
I (исателю здавалося,
В 1921-1922 роках між ним і Анри Барбюсом виникла відкрита дискусія. Ролан підкреслював, що він коштує поруч із Барбюсом у загальній для них боротьбі проти того самого ворога – реакції, що всі його книги намагаються зменшити страждання людства, захистити цінності людського духу. Але Ролан переконував, що для захисту цих вічних цінностей треба залишатися поза підрозділом на класи, стояти вище їх. Ролан висував тоді в якості найбільш діючого, на його думку, засобу боротьби проти влада імущих неприйняття, відмова від співучасті в злочинній діяльності буржуазної держави. Із цим було зв’язано й звертання його до Ганди.
Ролан.
Публіцистиці Ромена Ролана близькі романтичні повісті “Пьер і Люс” (1918) і “Клерамбо. Історія однієї вільної совісті в роки війни” (1920), п’єса “Лилюли” (1919). Узагальнена замальовка жахів імперіалістичної війни сполучається тут зі створенням романтичних “оазисів”. Такі закохані Пьер і Люс, що піднімаються над партіями, над політичною боротьбою як острівець високих почуттів; такий Клерамбо-“людина з вільною совістю”, самотній хоронитель розуму, що намагається створити надпартійне об’єднання вільних розумів.
Найбільш значний Твір Ролана того років – “Лилюли”. У цій п’єсі (у своїй основі створеної ще напередодні війни, одночасно з “Кола Брюньоном”) поміняють один одного гротескні, майже опереткові фігури обвішаного зброєю Миру, розв’язної Волі з батогом, Рівності зі стригучими всіх під одну гребінку ножицями, людожера Братерства з вилкою в руках і молитвою на вустах, Добродії бога у вигляді балакучого торговця, що розпродає божків, і т. п. У виродливих, протиприродних фігурах – втілення парадоксальності, безглуздості буржуазного суспільства, що перетворило піднесені ідеали у своїх слуг. Але все в п’єсі обдурені кривавою ілюзією, все летить у прірву.
Близькі антивоєнним повістям перші книги “Зачарованої душі” і п’єси циклу “Театр революції”, написані в ці роки – “Гра любові й смерті” (1925), “Вербна неділя” (1926), “Леониды” (1927). У передмовах до п’єс Ролан писав, що не прагне до вірогідності, тому що сили, які він малює, вічні й абсолютні. Ролан намагається побачити гуманність і розумність не у виконанні конкретних суспільно-прогресивних завдань, а поза ними, навіть всупереч їм – в “чистій людяності”.
Ця спроба виявила свій утопізм у додатку до конкретного матеріалу такої історичної події, яким була французька революція XVIII століття.
В “Вербній неділі”, написаному як пролог до циклу “Театр революції” і изображающем події передодня революції XVIII століття, виникає ворожнеча між багатим графом і адвокатом Реньо. Ця людина жагуче мріє розбити старий мир, царство несправедливості й довести, що він, бідняк, має права, відняті в бідняків аристократами. В “Леонидах” – епілозі циклу – дія відбувається після роволюции, в 1797 році. Граф-Емігрант і Реньо (який став у свій час членом Комітету суспільного порятунку, а тепер, в умовах реакції, сам виявився вигнанцем) дружески подають один одному руки. Ролан відкидає ту реальну, соціально-історичну підставу їхньої ворожнечі, що він намітив в “Вербній неділі”.
В “Леонидах” їхня класова суть, їхні партійні інтереси зображуються як щось третьорядне. Відтворена Роменом Роланом гра абстрактних людських почуттів заслоняє щирий характер революції. Спроба об’єднання ” братів-вовків” веде до романтичної утопії.
До кінця 20-х років Ролан усе більше втягується в боротьбу проти погрози нової бойні, проти фашизму. На увесь світ звучав його стривожений, попереджуючий про небезпеку голос. Зміцнюють його дружні зв’язки зі СРСР – послідовним борцем проти імперіалістичної реакції. Письменник приходить до думки, що для знищення імперіалістичних воєн необхідно знищити їхню соціальну першопричину – капіталістичну систему: “Через революцію – до миру”. “Прощання з минулим” – так називає він одну з найдужчих статей цього часу.
Усвідомлюючи, що шлях його типовий для демократичної інтелігенції капіталістичних країн, Ролан збирає свої статті в збірники “П’ятнадцять років боротьби” (1935), “Через. революцію – до миру” (1935) і “Супутники” (1936), пише для збірників спеціальні статті для того, щоб узагальнити свій шлях, додати збірникам закінченість (“Пролог”, “Панорама” і “Епілог” у збірнику “П’ятнадцять років боротьби”; “Введення” і “Епілог” у збірнику “Через революцію-до миру”; “Введення” у збірнику “Супутники”).
Ролан розповів про те, як інтелігент виявляє, що “дорогий йому горіх порожній”, як він відкидає його й шукає зерно в новому світі – світі суспільної боротьби, у якій він тепер бере участь. Ролан різко засуджує презирство до політики, затверджуючи, що потрібно насамперед нагодувати голодних, дати волю пригнобленим. Незалежність думки, як він розумів її наприкінці світової війни,- це “рослина, коріння якого позбавлені землі”.
Свою позицію періоду першої світової війни Ролан називає тепер самообманом, наслідком втрати шляхи. Справжній шлях, пише він, був зазначений Леніним.
Засуджуючи індивідуалізм і аполітизм, кличучи усвідомити відповідальність перед суспільством, Ролан гудить ідеї “чистого мистецтва”. Естетство, “мистецтво для мистецтва”, незалежність мистецтва від політики – все це, писав Ролан, є створенням рабського стану художника, “кокетничающего зі своїми ланцюгами”. Ролан призвав письменників наблизитися до народу, зміцнити зв’язок з масами (стаття “Про роль письменника в сучасному суспільстві”, 1935): “Потрібно, щоб наша творчість поринула б у гущавину подій і надихалася б міццю душ, страстями, боротьбою, поривами людей нашого часу”. Ромен Ролан уважає тепер необхідною рисою нового мистецтва зв’язок мрії й соціального дії
(2 votes, average: 4.00 out of 5)