Провідну роль у розвитку мистецтва польсько-литовської доби відігравав Львів – місто, де місцеві архітектори, скульптори, живописці творили поряд із митцями з різних європейських країн, переосмислюючи ренесансні впливи на національному грунті. На архітектурі багатьох споруд позначилася католицька культура з її готичними ознаками.
Із найприкметніших пам’яток міської архітектури Львова – триповерховий будинок заможного купця К. Корнякта, найбільша львівська кам’яниця, споруджена на площі Ринок (арх. П. Барбон).
Чарівний
На замовлення православного Львівського братства в традиціях української народної дерев’яної архітектури зведено величний архітектурний ансамбль Успенської церкви (1591-1630 рр.), який складався з церкви Успення Богородиці (арх. П. Римлянин, В. Капинос, А. Прихильний), вежі дзвіниці Корнякта (арх. П. Барбон) і каплиці Трьох Святителів (арх.
П. Красовський).
Західноєвропейські художні впливи відчувалися і в монументальному живопису, вони збагачували давньоруські традиції. Ренесансні імпульси
Популярності набули Теми Страшного суду, Різдва Богородиці та особливо образ середньовічного лицаря-визволителя Юрія Змієборця.
Одночасно з розвитком іконопису у світському малярстві виникає жанр портрету. Портретним образам, створеним тогочасними живописцями, притаманні реалістичні засоби відтворення зовнішності людини. Прикладом львівського малярства є портрет воєводи Івана Даниловича. На західноукраїнських землях поширилося книгодрукування, розвивалося мистецтво книжкової графіки. Рукописні книги прикрашали мініатюрами, заставками, кінцівками, буквицями.
Тут створено знаменитее Пересопницьке євангеліє – перший переклад тексту Святого Письма зі староболгарської мови тогочасною українською. Разом із книгодрукуванням набуло популярності мистецтво гравюри (різновид графіки). Іван Федоров видав у Львові “Граматику” (1574 р.) і “Апостол”, в Острозі – “Біблію”.
Отже, у ХІV-ХVІ ст. мистецькі традиції Київської Русі розвинулися й збагатилися здобутками європейської ренесансної культури. Таким чином, тривала еволюція художньої культури України від дохристиянської доби до завершення польсько-литовського періоду з мистецько-культурною кульмінацією в період розквіту Київської Держави зумовила її самобутній розвиток як складової європейського мистецтва.