Вітезслав Незвал Прага з пальцями дощу у перекладі Володимира Житника Перекладач: Володимир Житник Джерело: З книги:Зарубіжна література: Посібник-хрестоматія.
11 клас – Донецьк: ТОВ ВКФ “БАО”, 2003. Ні, це не в чомусь, Що можна викласти у красі чи у стилі, Це не Порохова башта, і не Староміська площа, і не Карлів міст,
I не стара, й не нова Прага, Це не в чомусь, що можна знищити, це не в чомусь, що можна відбудувати, Це не в твоїх легендах, це не в красі твоїй, Праго,
Те, що одна ти на світі, та й будеш такою, якби тебе і зруйнували. Поезія
Не можна тебе описати, не можна тебе змалювати, не можна поставити перед тобою дзеркало. Якби я тебе не спізнав, то й сама б ти себе не спізнала. Ні, це не в чомусь, Не в чомусь, що можна сказати добірною мовою, що можна написати у путівнику, Воно – в усьому твоєму єстві, у його таємничій системі:
У тім, як сидить на чолі твоїм птах, У тім, як дитина гукає до мами, коли йдуть повз барочні скульптури, У тім, як їде велосипедист, наспівуючи баладу, У тім, як пахнуть трамваї, коли дзвонять лоретанські дзвоники, У тім, як росте елегантність
У тім, як смакує сосиска в підвалах часів Тридцятилітньої війни, У тім, як луна чеська мова посеред безлюдної площі, У тім, як збиваєм ціну тобі, вибираючи грампластинки, У тім, як стаєш ти мертвою на листівках у листоноші,
У тім, як знімається мірка із огрядних жінок що у них – імена твоїх вулиць, У тім, як виблискує шибка, коли сонце заходить за Петришн Я один із тих чоловіків і жінок, яких я люблю і якими я гребую,
Може, трішечки кращий за них, бо нічого не хочу й говорю як коли відверто, I тому, що в мене невгамовна пристрасть, і таку ж я шукаю в тобі, Донька нинішнього полудня і далеких-далеких століть. Я не хочу нічого, тільки бути твоїм язиком, Я – твій стиснутий акордеон, я – твій язик,
Язик твоїх дзвонів, а також твого дощу, Язик твоїх грон виноградних, а також твоїх нічліжок, Язик твоїх кволих черниць, а також твоїх шоферів, Язик твоєї пихи, а також твоєї меланхолії,
Язик твоїх змагань із плавання, а також твоїх середніх шкіл, Язик твоїх офіціантів, а також твого грипу, Язик твоїх троянд, а також буженини твоєї, Язик твоїх плетених крісел, а також твоїх весіль, Язик твоєї трави, а також твоїх курантів,
Язик твоїх телефонів-автоматів, а також твоїх вчительок музики, Язик твоїх вихідних, а також твоїх гребель, Язик твого пожежницького ріжка, а також твоїх легенд, Я лише твій язик, що ожив.
Яке там прощання, Коли хочу постійно тебе наслухати і навіть у сні. О, якби ти з’явилась така, як, стократ тебе знаю, і така, яку досі не знав, О, якби ти з’явилась такою, як тебе я хотів би знати!
В заповітах поколінню наступному залишаю свій досвід малий і глибоке зітхання Над безкінечною піснею, яка будить мене й присипляє: Пригадайте мене,
Що я жив, що ходив я Прагою, Що учив я любити її інакше, ніж досі любили, Що учив я любити її як подругу і як чужинку, Що учив я любити її вільним серцем вільного чоловіка вільних мрій і прагнень, Що учив я любити її як живу, у якої – майбутнє,
Як її рідний син і як чужинець. Плач і смійся, розгойдуй усі свої дзвони, Як прагнув я розгойдати всі дзвони моєї пам’яті! Адже час летить, я б хотів ще багато, багато про таке сказати,
Час летить, а я так іще мало про тебе сказав, Час летить і засвічує зорі прадавні над Прагою.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)