Серце його було розірвано, ще коли він був зовсім малий. Додайте до цього дівочу зраду, цькування, особисту ненависть імператора Миколи І, і стане зрозуміло, чому така трагічна муза цього поета. Йому навіть жити не дали…
Скільки поетів складали вірші про природу, небо, хмари, – не перелічити. Скільки красивих і дуже красивих слів! Та такого жорстокого вірша, як Лєрмонтовський, не було.
Він починається зі звертання, наче до живої і розумної істоти. Другий рядок – єдиний красивий: тут про небесну прозору блакить та перлисту валку мандрівників
Таємна заздрість. Відкрита злостивість. Тягар злочину. Отруйний поголос “друзів”.
Ні, всього переліченого не знають хмари, їм невідомі усі ці атрибути життя. У них немає батьківщини, через те й немає вигнання. Всі ці тортури відомі тільки людині – самому авторові. Розмір вірша не дуже популярний на той час – три склади з наголосом на перший.
Дактиль. Є в ньому щось механічне, залізне. Як потяг, що гримить на рейках, а людині нікуди подітися з колії. Дуже важко читати вірш “Хмари”, не ти володієш ритмом, а він підкоряє тебе.
Мабуть, не можна краще передати відчай живої людини, що вкинута долею у машину людської влади.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)