Геніальний росіянин письменник А. П. Чехов, що творив на грані століть, створив безліч чудових добутків, що оповідають про життя російського суспільства в цей перехідний період. В оповіданнях цього письменника знайшли своє відбиття багато недоліків і “хвороби” того часу, серед яких – чиношанування й міщанство, вульгарність і прагнення відгородити себе від активного життя на благо суспільства. Чехів, будучи непримиренним борцем з вульгарністю й міщанством, люто боровся із цими пороками протягом всього свого творчого життя.
У його
Так, на самому початку свого творчого шляху письменник викриває незначні пороки, що лежать на поверхні людської натури, виявлення яких не вимагає глибокого аналізу. У числі цих пороків – неуцтво, бажання людини в усі втручатися, нав’язувати всім своя думка й зразок поводження, чиношанування. Згадаємо геніальне оповідання А. П. Чехова “Смерть чиновника”, у якому показаний приклад преклоніння перед званнями,
Викриття цієї суспільної “хвороби” досягло свого апогею в знаменитому оповіданні “Товстий і тонкий”.
У цьому оповіданні на боротьбу із чиношануванням Чехов підняв всю силу своєї нищівної сатири, застосувавши безліч доступних художніх прийомів, з яких особливо хотілося б відзначити несподівану кінцівку: “Тонкий раптом сполотнів, скам’янів, але швидка особа його скривилося в усі сторони найширшою посмішкою…” У цьому оповіданні А. П. Чехову вдалося показати процес втрати чиновником людських рис. Іншим пороком, осміяним Чеховим, є незнання людиною своїх обов’язків. Ця недуга має безліч виражень, починаючи від незнання медицини фельдшером Ку-рятиным з оповідання “Хірургія” і кінчаючи унтер-офіцером Пришибеевым, що скрізь старанно наводив порядок: “…розходися!
Не юрбися! По будинках”. Ці Теми, подібно любові, дружбі, вірності боргу, на жаль, є вічними. І донині вони являють собою поживу для розуму багатьом сатирикам і фейлетоністам. Згодом оповідання А. П. Чехова перестають бути веселими й життєрадісними
На перший план у них починають виходити сховані пороки. Саме на них обрушувався всією міццю свого таланта письменник. Основою творчості пізнього Чехова стала боротьба з помилковими цінностями.
Чехів побачив, як справжні “форми життя” підмінюються помилковими ідеями й прагненнями. Людина починає ставати служителем ідеалів, що не мають майбутнього
А. П. Чехов, подібно многим передовим людям свого часу, намагався вказати людям на їхні помилки, хотів направити суспільство в нове століття по вірній дорозі. В оповіданні “Стрибуха” на прикладі молодят письменникові вдалося показати розкол у суспільстві на людей, службовців помилковим ідеалам, і людей, все своє життя посвящающих служінню Батьківщині й науці. Ольга Іванівна шукає геніїв, талановитих і щиросердечних людей у середовищі мнимої творчої інтелігенції, що не знає свого призначення в житті, нездатної рухатися в Майбутнє, ураженою вульгарністю інтриг і любовних романів
Ользі Іванівні не вдалося знайти істин ного інтелігента, вона не бачила, що людина майбутнього, обдарована талантом і багатою душею, перебуває поруч із нею. Це був її чоловік, доктор Димов. Наприкінці оповідання, тільки після смерті Димова, Ольга Іванівна зрозуміла, як багато вона втратила. Вона побачила, де було її щастя, зрозуміла свої омани: “Вона хотіла пояснити йому, що те була помилка, що не усе ще загублено…” Такий кінець показує, що непотрібні ідеали йдуть у минуле, на сцені з’являються ідеї нового життя, але вони ще не можуть здобути рішучі перемоги, вони падають перед “кількістю сили старої”, що символізує смерть доктора Димова
Проблемі помилкових ідеалів присвячене також оповідання “Агрус”. У багатьох випадках саме приватна власність сприяє знищенню в людині всього людського, перекладу всієї його життєвої енергії на нагромадження майна. Дійсно, в оповіданні уничтожающе показана щира особа капиталистическо-міщанського суспільства, до якого люто прагне сьогоднішня Росія
В образі Миколи Івановича показано, що, одержавши можливість володіти чим-небудь, людина перетворюється у свиню, що прагне підім’яти під себе все, що тільки можливо, забуваючи при цьому про вес знедолені й скривджених, забуваючи навіть про власний внутрішній світ. Чехів пише: “Треба, щоб за дверима кожної задоволеної, щасливої людини стояв хто-небудь із молоточком і постійно нагадував би стукотом, що є нещасні…” Але “зміна життя до кращого, ситість, ледарство розвиває в російській людині зарозумілість, саме нахабне”. За стінами цієї зарозумілості власник, подібно равликові, почуває себе як у футлярі, замикається на собі, втрачає контакти з навколишнім світом, перестає відчувати необхідність спілкування: “Прийде до вчителя, сяде й мовчить…
Це називалося в нього [Беликова] “підтримувати добрі відносини з товаришами”…
” В “футлярного” людини зникають духовні потреби, залишається тільки
(2 votes, average: 5.00 out of 5)