Виклад статті Гоголя “Значення хвороб”

В 1846 році Гоголь написав статтю “Значення хвороб”. У ній багато автобіографічного. У початки 1840-х років Гоголь постійно болів, про що неодноразово писав у листах до різних осіб.

20 лютого 1046 року Гоголь писав П. А. Плетньову з Рима: “Тяжкі, тяжкі мені були останні часи, і весь минулий рік так був важкий, що н дивуюся тепер, як виніс його. Хворобливі стани настільки (наприкінці минулого року й навіть на початку нинішнього) були нестерпні, що повіситися або утопитися здавалося як би схожим на якісь ліки й полегшення. А тим часом Бог так був

милостивий до мене в цей час, як ніколи дотоле” (т.9, с. 324-325). Слова цього листа перегукуються з початком статті:

“Часто буває так важко, так важко, така страшна утома відчувається у всьому складі тіла, що радий буваєш, як Бог знає чому, коли нарешті кінчається день і доберешся до постелі ‹…›… Але потім, коли оглянешся на самого себе й подивишся глибше собі усередину – нічого вже не видає душу, крім одних сліз і віддяки. ПРО!

Як потрібні нам недуги” (т.6, с.18).

Слабість і недолік сил Гоголь почував ще на початку 1840-х років. Про це він писав матері 25 червня 1840 року з Відня, де намагався лікуватися:

“Я приїхав у Відень досить благополучно на назад тому тиждень. ‹…›Хочеться спробувати новоткритих вод, які всім допомагають, а головне, говорять, дають свіжість сил, яких у мене вже віддавна ні” . У листі до М. П. Балабиной, написаному в лютому 1842 року з Москви Гоголь так описував свій хворобливий стан: “… Хвороба моя виражається такими страшними припадками, яких ніколи ще із мною не було; але страшнее всього мені здався той стан, що нагадало мені жахнувши хворобу мою у Відні, а особливо коли я відчув те підступивши шиї до серця хвилювання, що усякий образ, що пролітає в думках, перетворювало у велетня, усяке незначно-приємне почуття перетворювало в таку страшну радість, яку не в силах винести природа людини, і всяке похмуре почуття перетворювало в сум, тяжкий, болісний сум, і потім випливали непритомності; нарешті, зовсім сомнамбулическое стан” Один з таких припадків, случившийся в Італії за день до похорону знайомого Гоголю молодого російського архітектора, що вмер у Римі від лихоманки, описував у своїх спогадах П. В, Анненков: “Ледь тільки помітили ми один одного, як Гоголь, прискоривши кроки й розсунувши руки, спустився до мене на площадку й почав з видом і вираженням совершеннейшего розпачу: “Урятуйте мене, раді Бога; я не знаю, що із мною робиться… Я умирав…

Я ледь не вмер від нервового удару нині вночі… Відвезіть мене куди-небудь, так скоріше, щоб не було пізно…” . Автор спогадів відвіз Гоголя в Альбано, де він став покійний

Незважаючи на лікування за кордоном, хворобливий стан не залишало Гоголя. У травні 1845 року Гоголь просив графа А. П. Товсто го отслужить молебень у Парижу про його видужання: “Прошу нас просити нашого доброго священика в Парижу відправити молебень про моє видужання. Відправте також молебень про ваше видужання” (т. 9, с. 326-327).Важко точно сказати, у чому складалася тоді хвороба Гоголя.

Він почував слабість, “обмирання”, “нервові припадки”. Зиму 1840 – 1841 років Гоголь проводив у Римі, де жив на vіa Sіstіna на одній квартирі з В. І. Пановим, що був для нього по спогадах Ф. І. Буслаєва, і привітним хазяїном, і турботливою нянькою, і, якщо буде потреба, секретарем. В. І. Панів з рідкою чуйністю розумів стан Гоголя, про яке писав С. Т. Аксакову: “Його фізичний стан діє, звичайно, на сили щиросердечні; тому він їм черезвичайно дорожить, і тому він жахливо недовірливий.

Всі ці причини, діючи сукупно, приводять іноді його в такий стан, у якому він істинно несчастнейший людина, і ці тяжкі мінути, у які ви його бачили, мені здається, були тут з ним частіше, триваліше й сильніше, ніж у Росії” . Без сумніву, хвороба Гоголя відбивалася на його щиросердечному стані, одне було пов’язане з іншим. Зокрема, можливість або неможливість творити сильно впливала на здоров’я письменника. Так, у статті “Історичний живописець Іванов” Гоголь писав про себе: “Коли, послухавшись ради однієї нерозумної людини, здумав було змусити себе насильно написати деякі статейки для журналу, це було мені в такому ступені важко, що нила моя голова, боліли всі почуття, я мазав і роздирав сторінки, і після двох, трьох місяців такого катування так розбудував здоров’я, що і без того було погано, що зліг у постіль…”(т. 6, с.115). у продовженні цього часу він почував залежність від свого фізичного стану, до нього приходили думки про смерть (“… Але, чуючи щохвилини, що життя моя на волоску, що недуга може зупинити раптом ту працю мій…” (т.

6, с.18.).

Однак Гоголь намагався відшукати зміст у своїй хворобі. 0 рє бе він писав у статті “Значення хвороб”: “…Саме здоров’я, що безупинно підштовхує російської людини на якісь стрибки й желанье порисуватися своїми якостями перед іншими, змусило б мене наробити вже тисячу глупостей” (т.6, с.18). Відшукати цей зміст посланих Богом страждань він бажав і своєму другові Н. І. Язикову в листі від 15 лютого 1844 року: ” чиЗапитує хто-небудь із нас, що значать ці перешкоди, що трапляються, і нещастя, для чого вони трапляються?… Часто ми повинні б просити не про відразу від нас нещасть, але про прозріння, про проразумении таємний їхній зміст і про просвітління очей наших” (т.9, с.223) . Гоголеві допомагали в розумінні змісту його скорбей і хвороб тво ренію святих батьків Православної Церкви, які він читав і пері писивал.

У його виписках, знайдених після смерті, ми знаходимо слова св. Іоанна Златоуста: “Тлінне дане нам тіло не вудячи того, щоб ми стражданнями його захоплювалися до нечестию, навпроти, для того, щоб ми користувалися ним до благочестя. Ця тлінність, ця смертність тіла послужить для нас, якщо ми тільки поведемося уважно, джерелом слави й повідомить нас в оний день велика відвага, втім, не тільки в оний день, але й у теперішнім житті” (т.8, с.512), і ще: “Нещастя посилають за гріх челове ку” (т.8, с.553).

Незважаючи на всі страждання, у листах Гоголя цього періоду звучить глибока відданість волі Божией. В 1846 році Гоголь пі сал графові А. П. Толстому: “Я худев, в’яну й слабшаю й з тим разом чую, що є щось у мені, що по одному помаху вищої волі викине з мене недуги всі раптом, хоча б і смерть літала треба мною. Так буде ж у всім свята воля над нами Создавшего нас, так звернеться в нас усе на вічну хвалу Йому: у хворобі, і недуги, і всі существованье наше, так звернеться в неумолкаемуюпеснь Йому!” Гоголь побачив завдяки своїй, хворобі можливості. подальшого вдосконалювання: “Не будь цих недуг, я б задумав, що став уже таким, яким треба мені бути”(т.

6, з 10).

Ю. Барабаш у книзі “Гоголь. Загадка “Прощальної повісті”… указує й на іншу причину, що спонукувала Гоголя із вдячністю переносити хвороби – “для Гоголя значення хвороб ‹…›полягає ще й у тім, що перенесені страждання й наступаюче слідом за ними духовне просвітління стають потужним твор ческим імпульсом” . Гоголь писав у статті про те, що “нині, у мої свіжі мінути, які дає мені милість небесна й серед самих страждань, іноді приходять до мене думки, незрівнянно промінь шие колишніх… ” (т.6, с.18).

Все це давало Гоголю можливість бачити у своїх хворобах милість Божию й за все дякувати Творцеві. Тому наприкінці статті цей настрій і вилилися ь радісні рядки: “Чуючи все це упокорююся я всяку мінуту й не знаходжу слів, як дякувати небесного Промислителя за мою хворобу” (т.6, с.18).