Чи могло українське селянство протистояти більшовицькому насиллю?
Революційні перетворення 1917 року розхитали віковий уклад життя українського села. Більшовики хотіли влади. Заради неї вони ладні були піти на все, а тому свідомо апелювали до найтемнішого в душі людини. Було знято всякі заборони: грабуй, пали, убивай.
Зло, яке стримувалося страхом кари Божої, вічними муками, вилізло назовні. “Бога нема!” – люто кричать більшовики. А значить, нема гріха, не буде й покарання. Можна курити цигарки під час служби в церкві, грабувати
А селянин дивиться, як горить хліб, як гинуть коні, – і йому весело, бо віриться, що в тому полум’ї згорить старе життя, прийде воля.
Більшовики обіцяли закінчити війну, дати селянам землю, на якій вони будуть повними і єдиними хазяями. Віра в ці обіцянки зробила селянина покірним, заступила йому очі. Ейфорія революційних подій приглушила докори сумління. Українське село було не готове до тієї “свободи”, в душах простих людей утворилась пустка. Хаос подій зруйнував усталений побут.
Але основою життя селян залишалася земля, і більшість їх, так само, як Корній, крім
Більшовики боялися, що генетична програма роду колись відновиться і разом з тим воскресне історична пам’ять про народну мораль, а тому так люто знищували основу роду – сім’ю і віру в Бога.
На прикладі життя однієї сім’ї Улас Самчук показав трагедію всього українського народу, а смерть головної героїні Марії повинна стати пересторогою – так може загинути і Україна, якщо тихо і покірно дозволить знущатися зі своїх святинь.