Мешкаючи в Кракові, Богдан Лепкий з Василем Стефаником спостерігали трагічні картини життя бідного українського люду, який через Краків рушав у далекі світи шукати кращої долі. Ці спостереження знайшли своє відображення у їхній творчості: у Василя Стефаника в новелі “Камінний хрест”, а в Богдана Лепкого – у поезії-шедеврі “Видиш. брате мій…”
Повертаючись із театральної вистави, побачив поет у надвечірньому небі журавлів, які сумно курликали, покидаючи рідний край. Ці журавлі нагадали йому українців, то змушені були покидати
В чужині умру,
Таки море перелечу,
Крилонька зітру…
Вітер б’є в очі, град товче, падають знесилені птахи, ломляться ключі журавлині. Отак від життєвих негараздів складають свою голівоньку на чужині співвітчизники поета. І в серні Богдана Лепкого. чуйного до народного горя, народжувалися зворушливі слова про знедолених журавлів-емігрантів:
“Збридло серце, збридла любов, отруєне тіло, і крила вже поламані”. У кожному рядочку вірша звучить безмежна трагедія людини, яка втрачає найдорожче – Батьківщину.
Ця поезія, покладена на музику братом поета,
Вже понад вісімдесят років пісня Богдана Лепкого “Видиш, брате мій…” полонить серця слухачів. Вона нагадує нам про трагічну долю українців, що змушені були покидати батьківську землю і їхати світ за очі, щоб не вмерти з голоду.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)