Недавно я подивився виставу “Украдене щастя” І. Франка в Театрі імені Т. Г. Шевченка. Ця драма мене глибоко схвилювала.
Події драми розгортаються навколо трьох центральних персонажів: Анни. Миколи та Михайла. Ці ролі прекрасно зіграли артисти театру “Березіль” Л. П. Захарчук (Анна), В. М. Шистаков (Микола), В. І. Висовень (Михайло). І. Франко зобразив трьох людей, у яких через зажерливість та скупість рідних Анни вкрадено щастя.
Анна хоче повернути втрачене щастя. Вона кидає виклик усім тодішнім традиціям і відверто кохається з Гурманом.
Дивлячись
Неоднозначні почуття викликав у мене і її чоловік Микола. З одного боку, його шкода за те, що він усе життя тяжко працював, наймитував і, звісно, заслужив нехай крихітку щастя. З іншого боку, жорстоке життя зробило його покірним, слабовольним.
Він не розумів, що, одружуючись з Анною, стає мимовільним
Він і гнобитель, і жертва одночасно.
Він має право на любов Анни, яку в нього вкрали, і водночас втрачає його, ставши лютим жандармом. Усі його вчинки погані, він не любить нікого, людей проклинає. Але коли Микола вбиває Михайла, я зрозумів, що в душі Михайло кращий. Смертельно поранений, він прощає Миколу, врятовує його і Анну від тюрми.
Я не можу сприйняти грізного вироку Михайлу, бо він теж знедолена людина.
Вистава мені дуже сподобалась. Актори театру своєю грою, музикою, піснями відтворили картини життя селян, їх моральну залежність від життєвих обставин. Декорації, костюми акторів, прекрасні українські народні пісні, які звучали в цьому спектаклі, справили на мене незабутнє враження.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)