АРТЮР РЕМБО (1854-1891)
“ВІДЧУТТЯ”
Поезія “Відчуття” належить до першого періоду творчості шарлевільського вундеркінда (1869 – травень 1870 p.). Вона, як і всі інші твори цього часу, написана олександрійським віршем, що був утіленням “правильного” французького віршування і зазвичай представлений в українських перекладах як шестистопний ямб. Настрої поета тієї пори знайшли своє найкраще відображення в одному з його листів: “Що ви від мене хочете, я впертий у своєму обожнюванні вільної волі…” Саме таким “упертим
Його шлях спрямований уперед і в майбутнє, що підкреслює часова форма дієслів, використаних у поезії: “йтиму”, “колотиме”, “почну топтати”, “відчує”, “дозволю овівати” тощо. Він, сповнений величних і піднесених почуттів, наче завмер в очікуванні безкінечної дії, щоб розчинитися чи злитися з Природою, стати душею світу.
Цей вірш Артюра Рембо суголосний поезії Шарля Бодлера “Вечорова гармонія”. Однак якщо в ліричного героя Бодлера вечорова гармонія пробуджує елегійні почуття, навіяні “меланхолійним
Безкінечна дорога й людина на ній – один з улюблених мотивів і символів світової поезії. Так, він часто зустрічається у творах російського поета-романтика М. Лєрмонтова, де картини нічного пейзажу увиразнюють трагічну самотність ліричного героя:
Небеса прекрасні та безкраї!
Спить земля в промінні голубім…
Чом же серце з болю завмирає?
Жду чого? Жаліюся за чим?
Натомість у ліричного героя Рембо все не так. Природа надихає його, він відчуває себе її частиною. Він не самотній, хоча навколо і немає людей, адже навколишній світ – блакитний вечір, трава, степова свіжість, вітер – такі ж, як і він сам, органічні частки Всесвіту, і це сповнює його душу безмежною любов’ю:
Отож мовчу собі, сповільнюю ходу.
В душі безмежної любові лиш припливи;
Все далі й далі, мов бродяга той, піду,
З Природою, немов із жінкою, щасливий.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)