На початку XVII ст. зіткнення світу, в якому панують “сила золота і згубні пристрасті”, зі старим світом жорстокого феодального насильства похитнули світлу віру гуманістів у торжество добра, людяності, честі. Саме в ті часи англійський драматург Вільям Шекспір створює свій найбільш філософський і найпроблемніший твір – трагедію “Гамлет”.
Принц Гамлет, головний герой трагедії, спочатку постає перед нами як типовий інтелігент-гуманіст, який щиро вірить в людину – “найдовершеніше з усіх створінь”. Сповнений палкої любові
У знаменитому монолозі Гамлета про людину автор показує, що в принці починається руйнівна боротьба між ідеальними уявленнями і жорстокою реальністю. “Що за майстерний витвір чоловік! Який шляхетний розумом! Який безмежний хистом! Як вражає й дивує доцільністю постаті й рухів!
Дією подібний до ангела! Тямою – до божества! Окраса всесвіту! Найдовершеніше з усіх створінь!”
Підле вбивство батька, непристойне і ганебне заміжжя матері з Клавдієм,
Не про відплату за особисту кривду чи тільки про помсту за вбитого батька думає Гамлет; душу його ятрять роздуми про необхідність битви зі світовим злом. Але чи має він на це право? Адже зло живе і в ньому самому: “Сам я більш-менш чесний, та й то міг би закинути собі дещо таке, що краще було б моїй мамі й не родити мене на світ. Я дуже пихатий, мстивий, честолюбивий… Ми всі затяті пройдисвіти…” Як же тоді перемогти зло?
Як допомогти людині стати “окрасою всесвіту”? Гамлет зволікає, страждаючи під тягарем вселенської муки, ставлячи перед собою фатальне запитання; “Бути чи не бути?”
У вирішенні цього питання і полягає сутність трагедії Гамлета – трагедії особистості, яка виразно побачила недосконалість світу. Це – трагедія розуму. Звідси й скорбота Гамлета, який усвідомлює, що в боротьбі зі злом єдино можливим засобом є те саме зло, застосування якого викривлює і спотворює найблагороднішу мету. Майже відчайдушний крик вириваєгься з грудей Гамлета перед зустріччю з матір’ю:
Не зрадь природи, серце, ие дозволь
Нероновій душі ввійти в ці груди.
Хай буду я жорстоким – та не звіром,
хай ранить гостре слово – не кинджал.
Взявши на себе особисту відповідальність за світове зло, за всі недосконалості і страждання людей на землі, гостро відчуваючи свою самотність і усвідомлюючи своє безсилля, Гамлет все-таки кидається в бій і гине як борець, заповідаючи нам зразок поведінки людини і розуміння того, якою сміливою мас бути її думка, якими світлими мають бути її помисли, й совість, і душа в боротьбі за високі людські ідеали.
Трагедія Шекспіра порушує вічні проблеми: суперечність між ідеалом і дією, метою і засобами її досягнення, роль особистості в історії і, нарешті, сенс життя кожної людини.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)