Вічні проблеми добра і милосердя (по п’єсі М. Горького “На дні”)

“Людина – це чудово! Це звучить… гордо!”. Ці слова, сказані на зорі XX століття, визначали творчу лінію письменника М. Горького.

Він любив людей, тому його уява, пронизана прекрасною мрією про велике покликання людини, народжувала такі дивні образи, як Данко. Але він же й виступав з жагучим і гарячим протестом проти всього, що принижувало людину, проти всіх “свинцевих мерзенностей життя”. У п’єсі “На дні” показані ті жахливі умови життя, які штовхають на “дно”, “у яму”. І тоді людина перестає бути людиною. Так

хіба ж це люди живуть в огидній нічліжці Костилєва?

Вони втратили все людське, втратили навіть вигляд людини, перетворилися в жалюгідних, нікому не потрібних істот. Багато в чому вони самі винуваті в тім, що з ними трапилося: у них не вистачило твердості або вміння боротися з долею, бажання працювати, переборювати труднощі. Але винуваті і соціальні умови. Це була епоха швидкого збагачення одних і зубожіння інших, епоха, коли валили залишки вікових підвалин.

У кожній загубленій долі ми бачимо сплав суспільних і особистих проблем. “На дні” життя діють свої невблаганні вовчі закони. Тут свої “королі”

і підвладні, визискувачі і експлуатовані, хазяї і працівники. Життя у нічліжці для нормальної людини гірше каторги.

Воно штовхає людей на злочини, черствість, безчесність. Краде Васько Попіл, помирає у страшних стражданнях Ганна, іде на найжахливіше приниження у житті Настя, остаточно співається Актор. Вони вже не зможуть піднятися! Але ж ці люди знали колись і інше життя.

А тепер у них тільки й залишилося в житті, що віра. “У нас немає імені! Навіть собаки мають клички, а ми не маємо!” – з гірким почуттям викликує Актор. І в цьому вигуку нестерпна образа людини, викинутої за борт життя. Мандрівник Лука, що з’являється у п’єсі, зумів заронити і запалити у серце кожного іскру надії і мрії.

Але після його відходу ще важче стало життя нічліжників. Люди ці так зламані, що вже не можуть нічого змінити у своїй долі. Їм, взагалі ж, нема чого чекати. І надія, породжена Лукою, лише роз’ятрила їхні рани. Понадив старий, а дороги не показав. Роздавлені, як горіхова шкарлупа, мрії Кліща про кращий час. “Ніколи вже він не вибереться звідси”. І читачеві стає не по собі від цих слів. П’єса затверджує: так далі жити неможливо!

Автор багато своїх думок вкладає у вуста Сатину. Часом дивно чути такі високі слова від картяра і шулера. Ми розуміємо, що в Сатині загинула велика натура, сильний, ясний розум.

Горді слова про людину стали крилатими, вони змушують вірити, що люди гідні кращої долі. П’єса “На дні” перейнята гарячим і жагучим закликом любити людей, зробити так, щоб ім’я це дійсно звучало гордо. П’єса мала величезний політичний резонанс, закликала до перебудови суспільства, що опускає людей “на дно”. Немає і не може бути щастя, поки людина невільна, поки несправедливість панує на кожному кроці.

Людина гідна щастя і волі, тому вже, що вона Людина! Зараз, у наш час, п’єса Горького знаходить інше значення. Це не тільки історичний документ, у якому не просто видається утвір людського розуму, це і добуток, що знову і знову буде звертати погляди людей до вічних проблем добра, милосердя, соціальної справедливості.

Адже ми на своїх вулицях бачимо не тільки нових росіян, але і нових мешканців нічліжок.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Вічні проблеми добра і милосердя (по п’єсі М. Горького “На дні”)