Володимир Сосюра прийшов у поезію юнаком із задумливими вишнево – карими очима. Він приніс у літературу прекрасні пісні, в яких бриніла любов. У найбуденніших речах Сосюра знаходив щось таке, що робило їх високими і піднесеними; прості зрозумілі образи наповнював душевністю і теплом.
У кожному рядку його творів звучить ширість і безпосередність, і тому не одне покоління зберігало у своєму серці дорогу інтимно-щиру поезію Сосюри.
Володимир Сосюра був народжений для поезії, вона була його єдиним заклят – тям, важкою роботою і прекрасним
Його поезія – це один великий твір про людину та її світ. Його твори, довірливі, щирі, безма – нірні, були співом відкритої, людяної, дивовижно тонкої і ніжної душі. Своєю задушевністю,
Володимир Сосюра часто виступав перед слухачами. У роки Великої Вітчизняної війни його запрошували в госпіталі, де він читав свої твори пораненим бійцям, які пройшли через бої, дивилися смерті в очі, втрачали товаришів. Сосюра лагідним і співучим голосом читав вірші про кохання, про ніжність і тривогу, про вечір, який упав на коліна і руки простяг золоті там, де холодом запахли трави; про стареньку матір, яка проводжає синів у далеку дорогу. І, слухаючи поетів голос, суворі, мужні люди не могли втримати скупих сліз.
Виступаючи перед різними людьми, Сосюра вмів якось непомітно переступити оту невидиму межу між собою і аудиторією. Він читав свої вірші без ефектної модуляції, без надмірного жестикулювання, читав по-дитячому довірливо. Ця його манера природно гармоніювала із щирістю поезії і викликала довіру в слухачів. Він не допускав у свою поезію недомовок, туманних натяків, гри в підтекст.
Про найінтимніше пост говорив відверто, не ховаючи своїх почуттів, болю й сумнівів, довіряючи читачам і слухачам, розраховуючи на їхній душевний відгук. Усе це скорочувало відстань між поетом і читачем настільки, шо вони могли промовляти один до одного серцем.
Володимир Сосюра любив травень і голубий колір. Із цієї любові народилася безсмертна, повновода, голуба ріка його поезії, як безсмертними є і її витоки.