Весільні пісні – вид традиційної родинно-обрядової народної пісенності, який є органічним складником весільних обрядових дій. Саме зв’язок з обрядовими весільними діями (заручини, плетення вінка, убирання гільця, випікання короваю, посад, розплітання коси молодої, її викуп і прощання з родиною, переїзд до молодого тощо) відрізняє В. п. як змістом, так і способом виконанння від інших ліричних пісень, що їх співають на весіллі. В. п., як і весільна обрядовість українців, є спадком глибокої передісторичної родово-племінної давнини, родинно-обрядової
Українське весілля за своєю формою є сценічним дійством – з розподілом ролей, переодяганням, послідовністю актів. У княжі часи ця інсценізація набрала відповідного колориту: молодий – “князь”, молода – “княгиня”, дружина – “бояри” і та ін. Розпорядниками весільної драми є старости, свахи, дружби молодого і дружки молодої.
Вони зобов’язані дотримуватися традиційних дій, форм вислову, пісень, промовляти і співати від свого імені і від імені молодих та їхніх батьків, яким належить бути
Оскільки українське весілля тривало цілий тиждень, його образно називали найдовшою у світі оперою. В. п. – строфічні переважно з різною кількістю рядків у строфі – від 3 до 12, з характерними наспівними, дещо речитативними та імпровізаційними формулами у вигляді нерівномірних строф-тирад. Мають виразну загальноукраїнську єдність, творять єдине музично-пісенне тло. 7-ми, 11-ти,13-тискладовий вірш без сталої цезури – типова метрична структура В. п., які в народі називають “ладканнями”.
Своєю будовою і мотивами вони близькі до обжинкових пісень та колядок. Перші згадки про В. п. задокументовані ще в XI ст.: в “Описі України… ” Г.-Л. Боплана (1650), в “Описі весільних українських простонародних обрядів… ” Г. Калитовського (1777), але записувати їх почали тільки з 30-х XIX ст, Найбагатше зібрання В. п. у XIX ст. помістив у 4-му т. “Трудів… ” П. Чубинський (1877).
В. п., обрядовість широко використовуються в літературі (“Наталка Полтавка” І. Котляревського, “Сватання на Гончарівці”, “Маруся” Г. Квітки-Основ’яненка, “Назар Стодоля” Т. Шевченка, “Тіні забутих предків” М. Коцюбинського, “Земля” Ольги Кобилянської та ін.). Українські весільні звичаї і пісенні тексти простежуються і в творчості Марка Вовчка, М. Гоголя, М. Старицького, М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого, І. Франка, Лесі Українки, М. Стельмаха, Зінаїди Тулуб, Любові Забашти та ін.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)