Велика Вітчизняна війна стала головною темою літературного життя Росії. Недарма для російського народу, наших дідусів і бабусь досі актуальними є і назавжди залишаться слова: “Смертний бой не ради славы, Ради жизни на Земле.” “Я жив, я прийшов з війни живий та здоровий. Але скількох я недолічився…
Скільки людей встигли мене прочитати й, можливо, полюбити. А їх немає в живих. Це була частина мене… І я з ними щось втрати: О. Твардовський
Коли війна розпочалася на території СРСР, вона стала головною темою літературного життя
До плеяди поетів, що, за висловом Маяковського, “к штику приравняли перо” і відіграли неоціненну роль у зміцненні бойового духу захисників Вітчизни, належить і Олександр Твардовський.
У літературу Твардовський увійшов ще до війни з поемою “Країна Муравія” (1936), яка зробила його популярним. У роки війни його ім’я передусім асоціювалося зі створеним ним
Тоді це був фейлетонний персонаж: – Вася Тьоркін, над створенням якого працював цілий колектив авторів. У порівнянні з пізнішим Тьоркіним цей образ став більш комічним, не визначеним остаточно з погляду смислової та емоційної спрямованості. В роки Великої Вітчизняної війни Твардовський повертається до цього образу, працює над ним серйозно та цілеспрямовано.
Зміст поеми – героїчна боротьба, яку вів з ворогом у роки війни наш народ. Його уособленням і постає в поемі Василь Тьоркін. У поемі Тьоркін зображений з різних боків, в різних епізодах війни, а потім і переможного наступу, а також у різних ситуаціях (героїчних, побутових, комічних).
Сам Твардовський писав про свою книгу як про зразок колективної творчості. Поема, перші розділи якої почали друкуватися 1942 року (усього їх в поемі ЗО), відразу викликала не тільки інтерес до образу Тьоркіна, а й започаткувала жвавий діалог між письменником та його читачами. Тьоркін став справжнім народним героєм.
Поема Твардовського була високо оцінена не лише в Радянському Союзі, а й за кордоном, зокрема І. Буніним, який був відомий як надзвичайно вимогливий і скупий на похвалу критик.
Тема війни залишалася провідною в творчості Твардовського й після її закінчення. Поет підкреслював, що у повоєнні роки його душа поповнилася винесеними з фронту “почуттям і думкою”, котрі можна було б визначити як “довічний обов’язок живих перед тими, хто віддав життя за спільну справу, неможливість забуття і невичерпне відчуття немовби своєї присутності в них, а їхньої – у собі”.
Таким настроєм були просякнуті вірші “22 червня 1941”, “їх пам’яті”, “Сину загиблого воїна” та інші. В цьому ж ряду знаходиться і знаменита поезія “Мене вбито під Ржевом…”
Вірш написаний від імені солдата, якого вбили в болотах під Ржевом. Солдат страждає від того, що так і не дізнався, чим закінчилась війна, але висловлює тверде переконання, що зрештою ворог буде переможений, а отже він недаремно поліг у бою, не залишивши по собі навіть могили, на яку могла б прийти його матір. Обов’язок живих перед мертвими – збереження та увічнення пам’яті про них. До такої думки спрямовує нас цей вірш.
Дух солдат підтримували й ті, хто чекав на них, вірив у перемогу, допомагав своєю вірою та надією на краще.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)