ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ ПАЇСІЙ (світське ім’я – Петро; 21.12.1722, Полтава – 15.11.1794, Нямецький монастир, Молдова) – релігійний філософ, церковний діяч, перекладач.
Виховувався в родині з глибокими літературними й релігійними традиціями, найвідомішим з якої був прадід, бароковий письменник І. Величковський. У 1735- 1739 рр. навчався в Києво-Могилянській академії, однак виявив незадоволення навчальною програмою, зокрема орієнтацією на латинську Європу, на значну увагу до античної міфології, до вчень Платона, Аристотеля, Цицерона (що він називає “зовнішнім”
У 1746 -1763 рр. Паїсій Величковський перебував на св. горі Афон (Греція), де остаточно сформувався його світогляд як послідовника ранніх середньовічних принципів ісихазму й болгарсько-візантійського містицизму, що полягав у глибокому аскетизмі та усамітненні. Згодом на цій основі розгорнув активну діяльність, створив церковне братство, перекладав візантійських богословів. Тут отримав сан священика та ім’я Паїсія.
Найпліднішим був останній
Ці ідеї відображені, зокрема, в приписуваному йому “Повчанні на постриження чернечого чину” та в спеціальному статуті, який визначає такі основні положення, як відсутність приватної власності, виборність настоятеля монастиря, смирення, сповідь, дотримання постів і церковних правил, освіта, навчання різних мистецтв, допомога бідним, створення лікарень, економічна автономія.
Ідеологічною основою діяльності Паїсія Величковського є вчення про розумну молитву, що має шість розділів. Будучи незадоволеним неточністю слов’янських перекладів, створив власну школу з переписування й перекладів візантійських оригінальних релігійних текстів, згідно з якою перекладач мав звіряти кілька варіантів, давати коментарі, робити дослівний переклад, що хоча й ускладнювало стиль письма, проте застерігало від подальших перекручень. Перекладацька школа Паїсія Величковського видала чимало збірників з догматичних, літургічних, морально-аскетичних і канонічних питань, які розповсюджувалися в усьому православному світі.
Самому Величковському належать рукописні переклади більш як 40 книг. Найважливіші з них увійшли до збірника “Добролюбие…” (виданий в Оптиній пустелі 1793 і 1822 р.), перекладні молитви – до збірника “Восторгнутые класы” (виданий там же).
Значний інтерес становить епістолярна творчість Паїсія Величковського, в якій часто велися дискусії, наводилися цитати тощо. Залишив також кілька рецептурних довідників щодо зцілення на основі навіювання й самонавіювання. Діяльність і вчення Паїсія Величковського викликали великий духовний рух серед православ’я, привели до поширення філософсько-релігійної течії паїсизму, що проявилося в утворенні церковних братств, які діяли на основі виробленої ним соціально-філософської моделі; у впливі на філософську й літературну думку (Ф. Достоєвський, М. Гоголь, Л. Толстой, І. Друце та ін.).
Належачи двом культурам, українській і молдавській, Паїсій Величковський завжди пам’ятав про своє національне коріння, зокрема в підписах до листів додавав “родимец полтавскій”. На його могилі викарбувані такі слова: “Тут почиває архімандрит старець Паїсій, малоросіянин…”
Літ.: Яцимирский А. И. Возрождение византийско-болгарского мистицизма и славяно-аскетической литературы в XVIII в. X., 1905; Четвериков С. Молдавский старец Паисий Величковский. Paris, 1988; Білодід О., Вельбівець Г. Земний Петро, святий Паїсій // Україна. 1989- № 50-52.
М. Сорока
(1 votes, average: 5.00 out of 5)