11 клас
ТВОРИ З ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ОЛЕКСАНДР БЛОК
“Узнаю тебя, жизнь! Принимаю!”
(за творчістю О. О. Блока в 1901-1907 pp.)
Є поети, чия творчість входить
До наших сердець як
Неоціненний дар, з яким ми
Ніколи не розлучаємося. Серед
Них – Олександр Блок…
М. Рильський
Художня література, як і інші мистецтва, впливає не тільки на розум, але і на серця читачів, привчає їх захоплюватися прекрасним і викликає огиду до усього потворного, протиприродного. Зображуючи прагнення до красоти і справедливості,
Потрібно, щоб школярі училися цінувати художні достоїнства поезії, розуміли її красоту й за допомогою цього виховували в собі гарні естетичні смаки. Справедливо помічає відома методистка З. Я. Рез: “Крім соціально-моральної значущості, поезія Блока відкривається учню в її естетичній якості. Зачаровуючу музику вірша, красоту вираженого почуття всі читачі Блока відчувають мимоволі.
Допомогти
Уявлення про ранню лірику Блока дають вірші “Я жду призыва; ищу ответа…”, “Сумерки, сумерки вешние…”, “Верю в Солнце Завета…”, “Я, отрок, зажигаю свечи…”, “Вхожу я в темные храмы..,”, “Мы встречались с тобой на закате…” та ін.
“Стихи о Прекрасной Даме” – це вірші про ідеальне, піднесене кохання, яке поет відчував до Л. Д. Менделєєвої. Водночас це містичне схиляння перед Володаркою Всесвіту, Вічною Жіночністю. Послідовно і систематично Блок переводить в “Стихах о Прекрасной Даме” свої земні почуття у вищий, ідеально-містичний план. У “Стихах о Прекрасной Даме” кохана, позбавлена земних рис, наділена ознаками справжнього божества.
Це Небесна Діва, Вічна Жіночність, Володарка Всесвіту, Промениста Цариця, Зоря, Купина. Ліричний герой – юнак, раб, інок, лицар, готовий усе життя з радістю служити своїй Дамі. Кохана уявляється йому начебто в чудесному сні або в казці.
Вона часто з’являється в сутінках, у тумані, оточена хиткими тінями. Враження примарності, неясності образу посилюється і тому, що поет уникає конкретних, описових епітетів. Вони розраховані лише на емоційне сприйняття читача: духмяні сльози, блакитні сновидіння, крок заворожений, бездонний погляд, завзята мрія, сутінки таємничі і т. п. Архаїчна, церковна, “молитовна” лексика(лампада, паникадила, ризи й ін.) відповідає уявленню про кохану як про божество.
Постійні мрії про зустріч із Нею, чекання Її заклику асоціюється з другим пришестям, із повним відновленням, цілковитою зміною усього світу.
Великий знавець і цінитель поезії М. Рильський писав: “Вірші про Прекрасну Даму” – це насамперед вірші про кохання і високу людську красу, це убране в умовно-містичний убір торжество живого життя, передчуття всесвітньої зорі”. Чисті почуття першого кохання часто породжують ідеалізацію, обожнювання коханої, прагнення бачити в ній усе найчарівніше, піднесене, “неземне”. Ці почуття знайшли дуже точне, психологічно правдиве вираження в дивовижно ніжних, мелодійних віршах Блока.
Алітерації й асонанси, звукові повтори, “які заворожують”, ритми, над якими, здавалося, і сам поет не владний, – це усе захоплює читачів. У служінні Прекрасній Дамі, яка повинна змінити світ, поет бачив свій головний подвиг життя:
Будет день – и свершится великое,
Чую в будущем подвиг души.
Нехай уявлення Блока про подвиг було неясним, невизначеним, туманним, для нас важливо відзначити постійне бажання у поета, волю до подвигу, а якщо потрібно, – “сжечь себя дотла”. У любовних віршах про Прекрасну Даму звучить якесь тривожне чекання незвичайних, приголомшливих подій.
У 1906 році в Блока виникає ідея “містицизму в повсякденності”. Блок, зображуючи непривабливі сторони сучасного міста, намагається знайти там прекрасне, таємниче, ідеальне, створює образи на стику двох планів – реального і фантастичного. Яскравим зразком твору такого роду є один із шедеврів поезії Блока – балада “Незнакомка” (1906 p.). Зображуються деталі непривабливої, буденної повсякденності: ресторан, п’яні окрики, згубний дух, пилюка, шлагбауми, канава, дитячий плач, жіночий вереск, скрип уключин, лакеї сонні, п’яниці з очима кроликів і т. п.
Блок відбирає тільки такі деталі, поєднання котрих повинно найбільш переконливо розкрити непристойність міщанської “життєвої прози” і відтворити задушливу, “згубну” атмосферу буржуазного суспільства. З декількох можливих синонімів поет вибирає саме ті, що передають цілком визначе-ну авторську оцінку зображеного. Відвідувачі ресторану – це “пьяницы с глазами кроликов”; ті, що гуляють з дамами, – “испытанные остряки”; “лакей сонные торчат”; голоси, що звучать навколо, названі “окриками пьяными” і “женским визгом”; про сяючий повний місяць говориться: “А в небе, ко всему приученный, бессмысленно кривился диск”.
У Блока повітря дике і глухе, нудьга заміських дач і т. п. Символом мрії поета про ідеальний, гармонійний світ виступає прекрасна жінка – таємнича Незнайомка. Її образ виникає на пересіченні реальності і фантастики (сам Блок назвав це “фантастичним реалізмом”), У вірші названі цілком конкретні, земні деталі Незнайомки: дівочий стан, пружні шовки, капелюх із траурним пір’ям, у перснях тендітна рука, темна вуаль.
Девичий стан, шелками схваченный,
В туманном движется окне…
… Дыша духами и туманами,
Она садится у окна,
И веют древними поверьями
Ее упругие шелка,
И шляпа с траурными перьями,
И в кольцах узкая рука…
Не можна не зауважити при цьому, що всі ці деталі зовнішності не створюють індивідуального портрету жінки. Вони викликають у читача лише загальне уявлення про зовнішню красу таємничої Незнайомки.
Незнайомка оточена чимось таємничим, загадковим, незбагненним. Вона в туманному рухається вікні, дихає туманами, начебто і сама виникла з туманних мрій або сновидінь. З її образом поет зв’язує і давні повір’я, і глухі таємниці, і чиєсь сонце, і незліченні скарби. У кожного з читачів вони викликають свої особисті асоціації, воскрешають якісь почуття, будять далекі спогади.
Виникають у пам’яті і чудесні сни (“Иль это только снится мне?”), і загадкові давні повір’я, про які колись читали в книгах, і світлі сонячні надії, і усе те, що привертає своєю таємничістю,, невідомістю.
Нове сприйняття земного буття, нові настрої і почуття поета помітно виявляються в першому вірші циклу “Заклятие огнем и мраком” “О, весна без конца и без краю…” (1907 p.). Цей вірш був написаний тоді, коли співець Прекрасної Дами вже зневірився у своїх колишніх ідеалах. Він не очікував більше пришестя Володарки Всесвіту. Молитовне відношення до Небесної Діви змінилося в нього природним почуттям земної любові з усіма її радощами імуками. Поет проголошує інше відношення до земного буття: “Приявший мир, как звонкий дар, как злата горсть, я стал богат”.
Його цілком захоплює життя у всіх його проявах, у постійній завзятій боротьбі. “Приймаю!” – головна думка, головний пафос вірша. Цей вигук повторюється у вірші декілька разів. “Узнаю тебя, жизнь! Принимаю!
И приветствую звоном щита!” Поет приймає удачу і невдачу, плач і сміх; пустельні села і тісні міста; “осветленный простор поднебесный и томления рабьих трудов”. Ці контрастні картини показують протиріччя життя, різноманітні його прояви. Але все одно вони радують Блока, тому що це і є саме життя. І коли поет заявляє про своє прийняття життя, ми розуміємо, що він не збирається іти від нього в невідомі “иные миры”.
У вірші немає пасивного відношення поета до життя, покірності, упокоєності перед долею. Це категорично спростовується рядками вірша: “…и приветствую звоном щита!”, “Перед зтой враждующей встречей никогда я не брошу щита…”. Мова йде не про пасивність і смиренність, а про рішучу, безкомпромісну боротьбу за життя. Безупинна боротьба, “вечный бой” і є сенс життя, вони приносять справжню радість людині.
Ця думка пройде через багато віршів Блока наступних років. Розмірковуючи про історичну долю Росії, про боротьбу росіян з іноземними поневолювачами, поет вигукує: “И вечньїй бой! Покой нам только снится…”. (“На поле Куликовом”), Постійне занепокоєння, прагнення творчості, незважаючи на “жизни сон тяжельш”, складають головний “сокрьітьій двигатель” усієї діяльності Блока.
Вірш “О, весна без конца и без краю” насичений риторичними звертаннями і вигуками захопленого поета: “О, весна без конца и без краю – без конца и без краю мечта!”. Обидва ці звертання поставлені в одній фразі. Весна і мрія пов’я-зуються, поєднуються у свідомості поета в єдине ціле. З початком весни відкривається перспектива нового, незвіданого життя.
Пробуджуються й у душі нові почуття, нові мрії – безмежні, нескінченні.
Любов займає головне місце й у циклі “Страшний мир”. Любов і пристрасть йдуть поруч із муками, катуваннями, смертю. Для поета стає нестерпною постійна принизлива неправда (“молчаливая ложь”, “лживая усмешка”, “лжи и коварству мери нет” та ін.). Та й сам він стає жертвою “страшного мира” і з нещадною правдивістю розповідає про це (“На островах”, “Унижение”).
Зневіра в можливість знайти справжнє людське щастя народжує у поета байдужість, нудьгу, безвихідну тугу. (Вірш “Ночь, улица, фонарь, аптека…”).
Поряд із мотивами згубної пристрасті і розчарування в житті й у людських почуттях у циклі “Страшний мир” зустрічаються мрії і спогади про минуле кохання. Тугою про можливі, але нездійснені надії перейнятий вірш “В ресторане”.
…Но была ты со мной всем презрением юным,
Чуть заметным дрожаньем руки…
Ты рванулась движеньем испуганной птицы,
Ты прошла, словно сон мой, легка…
И дохнули духи, задремали ресницы,
Зашептались тревожно шелка.
Зустріч із незнайомкою будить у героя вірша почуття любові, надію на можливість щастя. Сприйняття туги, яка роз’їдає душу, щастя, яке не відбулося, посилює і музика (“исступленно запели смычки”) і природа.
К. Паустовський писав: “Вірші Блока про любов
– це чаклунство. Як усяке чаклунство, вони незбагненні і болісні… У цих віршах, особливо в “Незнакомке”, “В ресторане” майстерність досягає верхньої межі…
Це не стільки вірші про вічно жіночне, скільки поривання величезної поетичної сили, яка бере в полон і досвідчені, і недосвідчені серця”.
Через усю творчість Блока проходить мрія про чисте, прекрасне, справедливе життя, яке повинне прийти на зміну “страшному миру”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)