“Лісова пісня” Лесі Українки – це глибинний твір про високе покликання людини, про невмирущість світлих гуманістичних ідеалів.
Низка етичних проблем у “Лісовій пісні” пов’язана з образом дядька Лева. Цей образ уособлює кращі риси волинського селянина-трудівника – чесність, споконвічну народну мудрість, практичний досвід, розуміння природи й турботу про її збереження. Цей мудрий поліський дід із благородним серцем стоїть осторонь дрібничкових, міщанських сварок, власницького користолюбства. У взаєминах дядька Лева
Він підтримує добрі стосунки з Лісовиком, бо “усякі скарби з лісу йдуть”. “Він умів тримати з нами згоду”, “він нам приятель”, – так характеризують Лева лісові сили. Ліс – не тільки паливо і будівельний матеріал, а й джерело краси, творчості. Справді, мудрий старий чоловік береже ліс, береже дуба-велетня, відмовляється продати його, не дозволяє
Німцям
Вже німці міряли його, навколо
Втрьох постававши, обсягли руками –
І ледве що стікло. Давали
Гроші – таляри биті, людям дуже милі,
Та дядько Лев заклявся на життя,
Що дуба він повік не дасть рубати.
Тоді ж і я на бороду заклявся,
Що дядько Лев і вся його рідня
Повік безпечні будуть в сьому лісі.
За повагу до природи, її законів дядька Лева шанує Лісовик, любить Мавка. У господарстві Лукаша все було гаразд доти, поки жив мудрий і добрий дядько.
Доброта дядька Лева, його людяність виявляються в ставленні до Лукаша й Мавки. Він безкорисливо віддає частину свого грунту й лісу небожеві, допомагає йому поставити хату, заступається перед матір’ю Лукаша за Мавку. Дядько Лев – творець і носій народної поезії, людина, що знає безліч казок, любить влучне слово, вміє ним володіти.
Всю свою мудрість поліський народний філософ намагається передати Лукашеві, який далі понесе її у життя, передасть її наступним поколінням. В образі дядька Лева розкриваються скарби народної душі, здорова мораль, яку пронесли трудящі через віки. Він – живий приклад гармонії у відносинах людини і природи, а також жива скарбниця народнопоетичних надбань.
Йому близький пантеїстичний світогляд далеких предків, котрий багатоголосно відлунюється у слов’янській міфології.
Цим образом Леся Українка передала те, що вона називала “релігією моїх батьків”, а Михайло Коцюбинський – тінями забутих предків – прадавній, ще дохристиянський світогляд людини, яка так близько зрослася з природою.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)