Відоме російське прислів’я: “Делу время – потехе час”. А моя бабуся каже так: “Вмієш працювати – вмій і відпочивати”. Працюють у нашій родині всі: бабуся – вдома, по господарству, мама – на заводі, контролером відділу технічного контролю. Ми з братом – школярі, наша основна робота – старанно вчитися.
Батька з нами немає вже давно, так уже вийшло. Тому найкращий приклад для мене – це мій старший брат Антон. Він вчиться у випускному класі, причому вчиться дуже добре, чого не можна сказати, на жаль, про мене.
У буденні
Після вечері кожний у нашій сім’ї займається улюбленими справами. Бабуся плете рукавички та шкарпетки. Виходить це у неї просто чудово, а ще вона вважає, що це заняття заспокоює нерви. Мама любить дивитися серіали або читати жіночі романи. Ми з Антоном її вибір поважаємо, але не
Увечері ми охоче граємо в різні ігри – шашки, шахи, нарди. Крім того, у нас є невеличка бібліотека, вона нас часто рятує від нудьги. Антону подобається читати фантастику, особливо Рея Бредбері, Гаррі Гаррісона, та фентезі – такі книги, як “Володар перснів” та “Сильмарилліон” Толкієна. А мені більше до вподоби детективи.
Моя улюблена авторка – це Агата Крісті, я прочитав уже дванадцять томів з двадцяти. Дуже цікаво в її романах та оповіданнях побудовані сюжети. А ще мені подобаються детективи Рекса Стаута, в яких розслідування ведуть Ніро Вульф та Арчі Гудвін. Кожного разу дивуюся, як Рексу Стауту вдається поєднувати найгостріші детективні сюжети з витонченою, майже англійською іронією. Усі ці наші заняття – ігри, читання книжок – роблять довгі зимові вечори коротшими й веселішими.
Вихідні дні ми майже завжди присвячуємо активному відпочинку. У суботу вранці ми з Антоном швиденько прибираємо в нашій кімнаті, раз на місяць ще й вибиваємо килим. Після цього Антон біжить на підготовчі курси до інституту радіоелектроніки, а я йду з хлопцями з нашого двору.
Навесні та восени ми ганяємо на велосипедах майже цілий день або граємо у футбол, взимку заливаємо у дворі невеличкий каток та катаємося на ковзанах, з’їжджаємо з великої гірки на санчатах, ліпимо снігові фортеці. Минулої зими наша вчителька Олена Петрівна організувала похід на лижах у міський лісопарк. От де було цікаво! Ліс взимку тихий, урочистий, білочки стрибають по деревах та по землі, від гостинців не відмовляються. Одним словом, спогадів вистачило надовго.
Улітку, на канікулах, ми їдемо у село до діда Андрія. Він рідний брат нашої бабусі Тетяни. Добре у селі, повітря чисте, річка поруч, сусідка молоком пригощає – у неї корова є. Господарство у діда Андрія не дуже велике, та все одно роботи на всіх вистачає. Уранці треба погодувати курей та качок, потім на городі пораємося до обіду. Ну, а після обіду дорослі ще працюють, а нас з Антоном відпускають “розважатися”.
Найцікавіші справи на річці – це рибалка або ловіння раків. Дідусь Андрій навчив нас підгодовувати рибу, тепер ми з Антоном без багатого “врожаю” не повертаємося. І мама з бабусею раді – свіжа рибка до столу! Після вечері можна поганяти м’яча з хлопцями на вулиці.
Дід Андрій у нас талановитий, уміє грати на різних музичних інструментах. У нього є баян, гітара та губна гармошка. Ми з Антоном теж хотіли б грати, як дід.
У дідуся є непогана бібліотека, він до виходу на пенсію був вчителем української мови та літератури в сільській школі. На полицях стоять багато творів Івана Франка, “Кобзар” Шевченка та збірка поезій Степана Руданського. Завдяки дідусеві ми познайомилися з цими книгами задовго до того, як почали вивчати їх у школі.
Правда, влітку в селі читати майже немає часу, тільки у дощові дні можна посидіти з книжкою на веранді. Ще одну улюблену справу має Антон – він грає у солдатиків. Тільки не треба сміятися, що шістнадцятирічний хлопець уподобав таке дитяче заняття. По-перше, солдатиків він робить сам.
По-друге, це не просто іграшки – це маленькі точні копії зображень справжніх воїнів різних армій часів Наполеона, Кутузова, Суворова. Щоб правдиво зобразити обмундирування, Антон годинами просиджує в читальному залі районної бібліотеки. Солдатиків вже ціле військо, вони красиві, хоч і дуже маленькі. Антон лишається своєю колекцією, а я – своїм братом. От би й мені такої посидючості!
Моя колекція набагато простіша – я збираю значки з гербами тих міст, де колись бував. Значків у мене ще не дуже багато, але й поїздив я по країні ще зовсім мало, менше, ніж хотілося б. Інколи мрію про те, як стану дорослим і кожну відпустку зможу мандрувати. Першим ділом поїду в Карпати, потім в Крим, а ще хочеться в Умань з’їздити, дендропарк подивитися – нам про нього в школі розповідали. Матуся колись була у Львові, каже, дуже красиве старовинне місто.
Торік я записався до туристського клубу, почав вивчати рідний край. Антон розповідав мені колись, що маленькі англійці дуже любили грати з дерев’яними конячками, їх називали “хобі”. З тих часів і ми улюблені справи звемо англійським словом “хобі”. У Антона хобі – це солдатики, а у мене – мандрівки.
Не знаю, чи стануть у пригоді мої навички, коли я стану дорослим, але намет ставити я вже навчився. А ще в клубі нас вчать берегти природу, не ображати ліс, не забруднювати його. Багато цікавого я знаю про наші ліси, але про це вже розповім іншим разом.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)