….У багатьох її віршах часто повторюються два слова: “крила” і “пісня”. Може бути, того, що найдужчою мрією її завжди було злетіти, переборюючи окови слабкого тіла, а рядка її віршів, наповнені м’якими й сумними наспівами рідної землі, де б вона не перебувала: під жарким сонцем Єгипту, сірим і дощовим небом Німеччини або в берегів Середземного моря в Греції…
Леся Українка народилася 25 лютого 1871 року в м. Новоград-Волинском, у тій частині України, що входила до складу Російської імперії
У сім’ї не далекій високих духовних
Улюблена всіма Леся спочатку росла здорової й веселої. Вона не одержала систематичного утворення, тому що не відвідувала гімназії. Її єдиним і досить строгим домашнім учителем була мати, Ольга Петрівна. Вона розробила власну програму навчання, що відрізнялася широтою й обгрунтованістю, але строгої системи в ній не було й про цей недолік сама поетеса згодом дуже шкодувала.
Батько намагався наполягати на тому, щоб запросити до Лесі викладачів з гімназії, але хіба можна було переспорити владну, самолюбну Ольгу Петрівну, що звикла до того, що в житті Лесі повинні бути головними тільки її рішення?!! Обставини долі дочки сприяли цьому помилковому переконанню
Надзвичайно талановита, сприйнятлива, ранима, із глибоким, щирим, музичним даруванням, (вона початку грати й складати маленькі музичні п’єси з п’яти років!) у віці восьми років написавшая перший вірш, Леся в 1881 році зненацька важко занедужала. Її мучив нестерпний біль у правій нозі. Спершу вирішили, що в неї гострий ревматизм, лікували ваннами, мазями, травами, але все було даремно. Біль перейшов вруки.
Лікарі, нарешті, змогли визначити, що це – туберкульоз кістки. На музичній кар’єрі Лесі був поставлений хрест. Після першої, складної, але вкрай невдалої, операції рука залишилося покаліченої! Тоді – те в очах тендітної дівчинки вперше з’явився сум.
Вона й надалі, немов легеня покривала, буде огортати вся її творчість. Відтепер багато місяців у році дівчинка повинна лежати в постелі, не робити різких рухів, увесь час випробовувати болісний біль…
Батьки не здавалися. Вони возили дівчинку до моря, на грязьові ваннни й купання, зверталися до кращих лікарів, народній медицині, закордонним професорам у Німеччині, але все було марне. Хвороба якщо й відступала, то не надовго.
Лісі тепер доводилося тільки згадувати її таємничі нічні прогулянки по садибному парку в Колодяжном (маєтку Косачів на Волині), коли вона слухала і їй здавалося, що чула сонний подих листя й трав, бачила відьму, що купається в ставку, – русалку Мавку, що вплітає у волосся желто – біле латаття, ловила руками місячні промені….
Про ці прогулянки дорослі й не підозрювали тоді! Пізніше, коли мати говорила Лесі, що на створення її прекрасної драми – феєрії “Лісова пісня” (1911 рік) вплинули тільки образи класичної літератури, поетеса сміло заперечувала це:” Я не поминаю лихому волинські ліси. Згадавши про їх, написала “драму – феєрію” у їхню честь і вона принесла мені багато радостей!”( Л. Українка – А. Е. Кримському* 14 жовтня 1911 року) (*А. Е. Кримський – учений, філолог і історик – сходознавець, великий другл Косач, що допомагав їй в обробці й записі народних переказів і пісень)
Вона завжди й у всьому намагалася відшукати радість, навіть у малому! У ній жив неприборканий дух. Самозабутньо, ночами, вивчала мови: болгарська, іспанська, латинська, давньогрецький, італійський, польський, німецький, не говорячи про англійську й французькому, географію, історію Сходу й східних культур, історію мистецтва й религий, а для своїх молодших сестер в 19-тилетнем віці (!) написала підручник :” Древня Історія східних народів”.
Михайло Павлик – український письменник і суспільний діяч – згадував про одній із зустрічей з поетесою у Львові в 1891 році: ” Леся просто приголомшила мене своїм утворенням і тонким розумом: Я думав, що вона живе тільки поезією, але це далеко не так. Для свого віку це – геніальна жінка. Ми говорили з нею дуже довго, і в кожному її слові я бачив розум і глибоке розуміння поезії, науки й життя!”
Лесі було всього лише двадцять років! Рік назад, в 1893, у Львові,(Західна Україна ) вийшла тоненька книжечка її віршів названа:” На крилах пісні” і тепло зустрінута критикою й публікою. Книга швидко зробила її популярної
Іван Франко писав із замилуванням про “чудо життєствердження”- віршах молодої поетеси, які немов виросли з українських пісень і казок
(2 votes, average: 3.00 out of 5)