У кожного поета біографія є одним із найсильніших джерел його творчості. Так і у Платона Воронька. Людина героїчної долі, великої душі і оптимізму, він завжди був у вирі життя.
У своїх віршах поет часто звертається до теми Батьківщини, рідної землі. Ліричний герой його поезій висловлює думи й почуття самого поета, коли говорить:
Усі мої сили, наснагу високу, Й життя я віддам до останнього кроку, Аби ти щаслива була, Україно, Судьба моя дивна, Єдина!
Минали роки, але війна, як і раніше, хвилювала вразливу душу поета. Він знову й знову звертається
Тихий шум Мені навіяв безліч дум Про давні роки незабутні…
Саме у вірші “Люблю я ліс” Платон Воронько згадує, що цей “дрімотний ліс” приніс захист і спочинок партизанам, що кожен кущик, кожна береза чи вільха бачили великі подвиги наших солдатів. А з цих рядків, цілком закономірно, народжується мотив зв’язку часів – воєнних і мирних, мотив спадкоємності поколінь:
Оці незаймані ліси, Красу новій землі нестимуть У вік найвищої краси, У вік без воєн.
У вірші “Пахне хліб” поет звертається до
У вірші “Школа батьків” Платон Воронько із словами подяки звертається до своїх рідних – батька й матері, які дали йому життя, навчили трудитися і любити пісні. В останніх рядках цієї поезії автор звертається до своїх друзів-однополчан з порадою виховувати в дітей і онуків любов до праці, до народної пісні, любов до отчого краю: Виховуйте в кожного серце крилате, Бо їм наше завтра нести. Поезія Платона Воронька дуже лірична і щира.
Вона, наче мати, надихає нас на добрі вчинки, готує до натхненної праці задля своєї Батьківщини, вчить любити матінку-Україну так, як любив її поет.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)