Учнівський твір По романуИ. С. Тургенєва “Батьки й діти”

Мій підзахисний Євгеній Базарів. Комусь може здатися, що Євгеній – черства, егоїстична людина. Але я так не думаю.

У нього маса хороших якостей. Ну й що ж поганого в його нігілізмі, запереченні всіх прийнятих на віру “принципів”? Головний герой хоче все перевірити, усе довідатися. А ці “принципи”… На них побудувалося те суспільство, у якому для простих людей не найшлося нічого гарного.

Базарів із презирством ставиться до аристократів, висміює їхньої звички й, як показано на прикладі його споровши з Павлом Петровичем Кірсановим,

перемагає їх. Євгеній заперечує існуючий лад, бачить його негативні сторони й піклується про благо народу. Не можна, щоправда, сказати, що він ідеалізує селян. Навпаки, він засуджує їхню пасивність, затурканість, забобони. Він бачить у простих людях головну рушійну силу революції, “возиться” з ними.

Вони бачать у ньому свого, простого, але через те, що занадто довго жили в гнобленні, не розуміють його прагнень, його характеру. Але ж у Базарові є такі якості, які я хотіла б бачити й у собі, і в оточуючих мене людях.

По-перше, розум. Він багато в чому розбирається, захоплюється природничими науками. Але

адже розум – це не тільки утворення.

Базарів прекрасно розбирається в людях, розуміє, хто йому друг, хто ворог, а хто – так, із серединки на половинку. По-друге, безмежна доброта властива Євгенію. У Фенічки приболіла дитина? Базарів допоможе. Ранив він на дуелі Павла Петровича?

Базарів відразу поспішає допомогти.

Він нікого не ображає незаслужено, без причини. Євгеній – людина, що має, як і всі, право захищати свої інтереси, що він з успіхом і робить. Також мій підзахисний володіє рідким і дійсно коштовним дарунком – реалістичністю, я б навіть сказала – прагматичністю мислення. Він не мріє про незбутній, не становить собі планів на десять років уперед. Євгеній діє, вирішує проблеми, коли вони виникають. Він все хоче випробувати на собі.

Правда, він говорить: “Люди, що дерева в лісі, жоден ботанік не стане займатися кожною березою окремо”. У цьому Базарів був неправий. Але він усвідомив свою помилку, щоправда, занадто пізно, але все-таки зрозумів, що помилявся.

Цей нігіліст полюбив Одинцову, хоча колись заперечував почуття, глузував з них. Мені здається, він це робив тому, що не зустрів рівного собі людини.

Аркадій – зовсім інша людина, вона не однодумець, просто потрапив на якийсь час під вплив більше сильного й переконаного Базарові. Ситників – той взагалі мнимий послідовник. Одинцова – так, Євгеній полюбив її за те,, що вона не така, як всі, але бачив у своїй любові до неї слабість. І, якби він залишився живий, він поборов би цю слабість.

Базарів, як і Онєгін, Печорін, Обломів, – дитя свого часу, продукт епохи, у якій живе. Але якщо ці літературні герої тільки почували незадоволеність життям, залишаючись бездіяльними, зайвими людьми, те тургеневський нігіліст діє. Він усього себе віддав для того, щоб зробити життя краще, змінити її, але замість подяки зустрів нерозуміння й обурення.

Коли роман “Батьки й діти” вийшов у світло, молоде покоління не прийняло Базарові, порахувало його карикатурою на себе.

Євгеній Базарів – це людина, що здатний повести за собою людей, щоб зробити їхнє життя краще. Мені дуже жаль, що він не зміг зробити те, для чого був призначений. Він умер. Але вмер, як титан, гідно. За всіх часів був потрібний, та й буде необхідна такий людина, що вказує на наші недоліки.

Це нікому не подобається, але якби не такі, як він, ми, напевно, так і жили б при кріпосному ладі.

Мій обвинувачуваний Євгеній Базарів. Схованою сюжетною лінією роману І. С. Тургенєва “Батьки й діти” є кризу кріпака ладу й необхідність його знищення. На тлі цієї лінії й розвертається конфлікт “батьків і дітей”. Ідея роману, по визначенню самого автора, – показ “торжества демократизму над аристократією”.

Представником демократичного табору виступає головний герой роману Євгеній Базарів.

Базарів народився в сім’ї бідного повітового лікаря, пройшов “школу праці й позбавлень”, з якої вийшов “сильною й суворим” людиною. Ця школа розбудила в герої грубу матеріальну натуру, що заперечує всі життєві принципи й пріоритети. Базарів прилучає себе до народу, тому що його дід “землю орав”, але адже він і нехтує свій народ, ненавидить його патріархальність. Герой заперечує красу природи й мистецтва, які є невід’ємними компонентами життя людей.

Тому, на мій погляд, ні про яке зімкнення з народом не може бути й мовлення. Всього гарного, гідне замилування, для Базарові лише “дурниця”. Він зневажає безмірною любов’ю своїх батьків. Заявляє, що природа не храм, а майстерня, однак мальовничі описи природи, якими наповнений роман, переконують читача у зворотному: природа – храм, а не майстерня, тільки життя в гармонії з навколишнім світом може принести людині щастя,

Його також не хвилюють чужі почуття й переживання: поцілувавши Фенічку, він навіть не подумав про те, що цей поцілунок може зруйнувати її відносини з Миколою Петровичем. Базарові не потрібні друзі, які йому б співчували й любили його. Йому потрібні лише однодумці. Євгенієві властиві такі якості характеру, як хворобливе самолюбство, непохитна впевненість у собі й своїй правоті, готовність на догоду своїй ідеї робити насильство.

Проаналізувавши вчинки й спосіб життя й думок героя, неважко дійти висновку, що він – бездуховна істота, здатне лише випливати по обраному шляху без яких-небудь відхилень. Таким Базарів з’являється не тільки перед нами, але й перед самим собою. Він уважає себе проповідником “нігілізму”. Однак це лише маска. Герой не витримує випробувань долі: він закохується в Одинцову, хоча до цього вважав любов “дурницею”. Євгеній заперечує всі пристойності, але, тим часом, приймає виклик на дуель від Павла Петровича Кірсанова.

Базарів думав, що школа “позбавлень і праці” стерла з його серця людське відношення до життя, але він помилився. Ця помилка перетворила його ідеали й прагнення в порох. Тому його можна назвати “нігілістом, що не відбувся,”. Ця неспроможність послужила й причиною його останнього бажання побачити перед смертю Одинцову.

Я думаю, що смерть була для нього єдиним способом заглушити в собі біль розчарування. В останній сцені роману автор навмисне описує ту вічну природу, на спокій якої замірявся Базарів, що дає “нігілістові” заспокоєння..

Поява людини на світло супроводжується радістю й любов’ю, відхід з життя – горем і скорботою, тому заперечення почуттів безглуздо. Як би ми не пручалися моральним категоріям, вони однаково беруть гору. Тому навіщо позбавляти себе щастя, альтернативою якому рано або пізно буде гірке розчарування?

У зв’язку із цим я можу обвинуватити Базарові в неприйнятті не тільки культури, звичаїв і традицій народу, але й самого народу як такого.