Якийсь рівний государ… І. Житель півночі. Мені здається, що поезія Валерія Брюсова коштує якось особняком від основного потоку “срібного століття”. І сам він, як особистість, різко відрізняється від сучасних йому поетів. Він весь міський, твердий, з хитринкою й дуже вольова людина.
Цей вигляд виник у мене після прочитання мемуарів про нього й різні літературознавчі статті, де його ім’я так чи інакше фігурувало. Його не любили, як О. Мандельштама, В’юч. Іванова, І. Жителя півночі або Е. Бальмонта. У ньому,. видимо, не було певної особистої
Я впевнена, що на будь-який, нехай навіть найкрасивіше місто ніхто не гляне з таким розчуленням, як на сільський пейзаж.
Слід зазначити, що такий напрямок його творчості було підготовлено сімейними традиціями. Виховували Брюсова, як він згадував, “у принципах матеріалізму й атеїзму”. Особливо в сім’ї літераторами були Н. А. Некрасов і Д. І. Писарєв. З дитинства Брюсову прищеплювалися інтерес до природничих наук, незалежність суджень, віра у велике призначення людини-творця. “Від казок, від усякої “чортовиння” мене ретельно оберігали,
Нема чого говорити, що про релігію в нашому будинку й спомину не було… після дитячих книжок настала черга біографій великих людей… Ці біографії зробили на мене найсильніше враження: я почав мріяти, що сам неодмінно зроблюся “великим…” Такі початки виховання позначилися на всім подальшому життєвому й творчому шляху Брюсова.
Основою поетичної практики й теоретичних поглядів молодого Брюсова на мистецтво стали індивідуалізм і суб’єктивізм. У той період він уважав, що в поезії й мистецтві на першому місці сама особистість художника, а все інше – тільки форма. Іншою темою Брюсова стала тема міста, що пройшла через всю творчість поета. Продовжуючи й поєднуючи різнорідні традиції (Достоєвського, Некрасова, Верлена, Бодлера й Верхарна), Брюсов став, по суті, першим росіянином поетом-урбаністом XX в., що відбив узагальнений образ новітнього капіталістичного міста.
Спочатку він шукає в міських лабіринтах красу, називає місто “обміркованим чудом”, любується “буйством” людських збіговиськ і “священним сутінком” вулиць. Але при всій своїй урбаністичній натурі Брюсов зображував місто трагічним простором, де здійснюють темні й непристойні справи людей: убивства, розпуста, революції й т. д.
Вірші Брюсова перегукувалися з віршами В. Маяковського. Брюсов намагається пророкувати падіння й руйнування міст як порочного простору, але в нього це виходить гірше, ніж у Маяковського або, наприклад, Блоку. Протест проти бездушшя міської цивілізації приводив Брюсова до роздумів про природу, що початків якої поет не визнавав у своїй ранній творчості.
Тепер він шукає в природі втрачену сучасною людиною цілісність і гармонійність буття. Але слід зазначити, що його “природні” вірші значно уступають його урбаністичній ліриці. З великою художньою силою миру розчиненої в місті вульгарності протистоїть у Брюсова поезія любові. Вірші про любов згруповані, як і вірші на інші теми, в особливі значеннєві цикли – “Ще казка”, “Балади”, “Елегії”, “Ерот, непереможний у битві”, “Мертві наспіви” і ін. Але ми не знайдемо у віршах цих циклів наспівності, щиросердечного трепету, легкості.
У Брюсова любов – всепоглинаюча, зведена до трагедії, “гранична”, “героїчна пристрасть”. За Брюсовим, як відомо, все життя тягнувся темний хвіст різних пліток і слухів. Він з’являвся в самих шумних ресторанах, мав романи з відомими дамами.
У часи нових революційних перетворень у місті наступило досить незатишне й тривожне життя, убогість була загальною. Але Брюсов ставився до цього із властивим йому сарказмом. Недарма у свій час було написано:
Прекрасний у моці грізної влади Східний газон, И океан народної пристрасті, У тріски дробящий вутлий.
У поезії Брюсова місто невіддільне від його особистості, і в трагедійності міста насамперед відчувається трагедія самого автора, для якого нерідко трагедії перетворюються у фарс:
Ø Знову я хочу все зазнати що було, Жах і скорбота, і любов!..
Мені здається, що відобразити трагедійний мир сучасного міста Брюсову вдалося більш повно в його знаменитому циклі віршів “У стінах”:
Немов нетутешні тіні, Стіни мене обступили. Думи колишніх поколінь! У місті я як у могилі. Будинки – хижі звірі Із сотнею неситих утроб Страшні закриті двері: Кожна кімната – труна!
Або ще: Ми дихаємо кімнатною пилом, Живемо серед картин і книг…
Поет з живою пристрастю відгукувався на всі найважливіші події сучасності. На початку століття російсько-японська війна й революція 1905 року стають темами його творчості, багато в чому визначають його погляд на життя й мистецтво. У ті роки поет заявляв про своє презирство до буржуазного суспільства, але й до соціал-демократії проявляв недовіру, уважаючи, що вона зазіхає на творчу волю художника. Однак у революції Брюсов бачив не тільки стихію руйнування, він оспівував щасливе майбутнє “нового миру” як торжество демократії, “волі, братерства, рівності” (“До щасливих”, 1904-1905), славив співаків боротьби:
Поет – завжди з людьми, коли шумить гроза, И пісня з бурою – вічно сестри…
Вірші Брюсова про першу російську революцію, поряд з віршами Блоку, є верховими добутками, написаними на цю тему поетами початку століття. А от у роки реакції поезія Брюсова вже не піднімається до високого життєстверджуючого пафосу. Переспівуються старі мотиви, підсилюється тема утоми й самітності:
Ø Холод, тіло таємно сковуючий, Холод, душу що зачаровує… Ø Усе в мені – лише смерть і тиша, Цілий мир – лише твердінь і в ній місяць. Ø Гаснуть у серце не викохані сни, Гинуть квіточки осміяної весни… Ø Але й у цей період творчості поет продовжує славити людину-трудівника, шукача й творця, вірить у майбутнє торжество революції.
Післяжовтневі вірші Брюсова відкривають останній період його літературного шляху, представлений збірниками “У такі дні”, “Мить”, “Дали”. Поет шукає нові художні форми для вираження нового повороту у своєму світогляді й відтворення в мистецтві революційної дійсності (“Третя осінь”, “До російської революції”). У збірниках “Дали” і “МЕА” Брюсов представляє зразки “наукової поезії” (“Мир електрона”і ін.)
Оригінальна художня творчість Брюсова не обмежується віршами. Знаючи основні класичні і європейські мови, Брюсов активно займався перекладами. Він перекладав Метерлінка, Вердена, Гюго, Едгара По, Верхарна, Райниса, фінських і вірменських поетів.
У Бргосове крім дарунка художника жив неприборканий дух дослідника, що шукав раціоналістичні “ключі таємниць” до самих таємних людських почуттів, а також прагнув зрозуміти причини народження нових, форм у мистецтві, логікові їхнього розвитку. Брюсов вніс значний вклад у російську культуру; сучасні читачі вдячні цій людині й поетові за те, що він своєю творчістю створював епоху “срібного століття”, епоху блискучих досягнень російської поезії.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)