Головний герой н’єси О. Коломійця Платон Микитович Ангел раз і назавжди обрав собі за життєві принципи правду й працю і був їм відданий до кінця життя. Але слідування правді неодноразово призводило до серйозних конфліктів у сім’ї. Недаремно ж сусід Крячко назвав Ангела “диким”. Батько вважав обов’язком передати свою працелюбність, головні життєві принципи дітям, щоб потім їм легше жилося. Адже хто навчить і пожаліє дитину, чужі люди? “У них своїх клопотів повно”,- говорить Платон Микитович.
Отож і підправляє він із дому
А ні – зайцем бігай по світу, хоч цілий вік бігай!” Кажуть, що з милим рай і в курені. Платой Микитович мас іншу думку: “В курені живуть злидні, а злидні перегризають горло коханню, хоч би яке воно було!” І з цим не можна не погодитися. Батько виганяє сина з дому… Вчинок, як на мій погляд, жорстокий. Ллє Платон Микитович в душі й сам страждає,
Його тішить єдина надія, що зерна працелюбства, порядності, які він посіяв у хлопцеві (а трьох років Павлик допомагав йому в майстерні), не дадуть тому збочити з правильного шляху, підкажуть вихід зі скрутного становища. Так воно і сталося. Павлик перевівся з денного відділення інституту па вечірнє, потім поїхав разом із дружиною на Північ працювати; Заробив багато грошей, які дали йому можливість утримувати власну сім’ю, і склав таким чином екзамен на зрілість. Платон Микитович дізнався, що іі інший його син, Федір, нечесно повівся в особистому житті. Він таємно зустрічається із заміжньою жінкою, ховається зі своєю любов’ю і не може зважитися на рішучий крок.
Батько суворо зауважує, що “любов не крадуть, Федоре!” І говорись йому, що не можна зупинятися серед дороги, “життя наїде і розчавить вашу любов, коли вона така!..” Ангел влаштовує так, щоб Федір, Клана і її чоловік Маляр зустрілися нарешті для рішучої розмови, сказали один одному правду, якою б гіркою вона не була. Все одно в такому становищі пі троє не могли почувати себе щасливими. У кінці п’єси ми бачимо радісного Федора, щасливу лікарку Клаву, яку Ангели прийняли до своєї сім’ї. Один Маляр нещасний, знічений і розбитий морально, але винен у цьому лише він сам.
Найскладніша справа із правдою у Петра. Це розумний, поважний працівник, займає високу посаду. Але, підписуючи дозвіл на будівництво житлового будинку, Петро чомусь забув подумати про те, як житимуть люди в цьому екологічно неблагополучному районі.
Коли про це дізнався Платон Микитович, то дуже розгнівався, назвав сина “маленьким временщиком”: “За п’ять років, мовляв, може мене на цій роботі й не буде. Мовляв, інший буде відповідати – ось і вся філософія временщика. Наробить, напакостить, наплутає, грядку свою споганить, потім на іншу роботу сам піде або перекинуть… І сухим з води! За кожен рік, кожен місяць, за кожну годину своєї роботи – відповідай! Помреш, і тоді пам’ять про тебе відповість за діла твої…” Батько змушує Петра написати куди слід про свою помилку, переконати вищі органи в хибності рішення про будівництво на Качаловській, хоч за це синові доведеться відповідати: він втратить посаду, квартиру, добробут.
Той вагається, але врешті-решт правда й тут бере гору. У кінці твору ми бачимо Петра рядовим інженером, який усе починає з нуля. І з ним усе гаразд – він у великій щасливі іі родині своїх батьків, яка береться допомогти йому з квартирою. Повертається дружина Ліда, вона теж вирішує йти працювати, щоб поліпшити добробут сім’ї. Єдина, як на мій погляд, несправедливість – це те, що у найщасливі-ший момент, коли зібралася вся родина, не витримало серце великого правдолюба, великої людини Платона Ангела.
Ллє номер він із чистою совістю, виростивши іі виховавши чотирьох чесних, порядних і працьовитих громадян нашої держави, які гідно пронесуть по життю батькову науку.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)