Любов і ненависть – мов близнюки у характері Дмитра Павличка. Такий він і в поезії. Трибун, що кидає прокляття на голови ворогів: “Великих днів незрячі свідки, кому потрібні ви, кому?” – і поряд: “Ріка крізь гори мусить повернути, щоб на Вкраїні закінчити путь”. І винувате зізнання дружині: “Ти досі без моєї похвали обходилась, моя ясна любове”.
Д. Павличко прийшов в українську літературу на початку 50-х років і довго був чи не єдиним серед молодих, хто створював нові поетичні форми. Літературна мода мінялася. Павличко, сприймаючи
Не скривдила доля Дмитра Павличка – наділила його слухом великого поета.
У збірці “Любов і ненависть” поет виступає, як “армії Життя солдат”. У наступній
Працьовитість – одна з головних рис характеру Дмитра Павличка. Він – поет високого лету. Та хоч як би високо він піднявся, а відчуття рідного грунту не втратить ніколи і не перестане бути учнем. І не назове лжу правдою, не втратить здатність відчувати поклик свого часу.
Бо в цьому запорука його високого і тривалого лету.