І. Подвиг корифеїв. (Праця над створенням національного українського театру розпочалася фактично тоді, коли було заборонене все українське – заборонений український театр, література. Корифеї провели масштабну роботу з відбору акторів, матеріалу для репертуару, їм доводилося увесь час боротися за право на існування.)
1. Соціальні та економічні умови існування театру. (По-перше, театру кори феїв чинили усілякі бюрократичні перепони в роботі. Наприклад, забороняли трупі виступити в Києві, тоді як вона вже здобула визнання за межами
По-третє, треба було перемогти звичний українському глядачеві етнографізм та дешевий мелодраматизм посередніх творів. Треба було виховати глядача. Цікаво, що діячам театру корифеїв були не чужі соціальні рухи другої половини XІX століття: Старицький належав до Київської громади, Карпенко-Карий діставав паспорти для революціонерів.)
2. Репертуар та популярність групи.
ІІ. Специфіка драматургічної діяльності членів трупи. (Творчість трупи розвивалася
1. Особливості творчості Марка Кропивницького та Михайла Старицького. (Ці діячі – віддані служителі українського мистецтва, що все своє життя боролися за права національного театру на існування й культурну цінність. Кропивницький розкрив у національному контексті жанр соціально – психологічної драми (“Доки сонце зійде, роса очі виїсть”, “Дай серцю волю – заведе в неволю”), осмислив жанр водевілю. Обидва письменники широко вдавалися до інсценізації чужих творів: “Тарас Бульба”, “Різдвяна ніч”, “За двома зайцями” (за п’єсою 1. Нечуя-Левицького “На Кожум’яках”), “Невольник” (за твором Шевченка) тощо. Окрім драм та водевілів, Михайло Старицький, всупереч забороні, на історичну тематику створив ще й низку історичних п’єс – “Маруся-Богуславка”, “Богдан Хмельницький”.)
2. Іван Карпенко-Карий – актор. Багатогранність таланту.
3. Риси реалізму у творчості 1. Карпенка-Карого. (Головне для реалізму – виділення з ситуації, образу характерних рис, типовості. Карпенко-Карий майстерно зображував суспільні процеси, що дуже активізувалися у другій половині XІX століття. У поєднанні з глибоким психологізмом, що також є важливою частиною реалістичного зображення, це надало п’єсам масштабу, широкого звучання.)
4. .Жанр комедії.
5. Трагікомедія “Мартин Боруля”. Універсальність сюжету. (Напевно, найкраще талант Карпенка-Карого виявився в жанрі трагікомедії як одному з найбільш органічних драматичних жанрів. Він дає змогу передати у формі, доступній широкому глядачеві, ідеї гуманізму та традиційних народних і загальнолюдських цінностей, які сповідував автор. “Мартин Боруля” – чудовий приклад цього. Сюжет твору легко впізнати – він відомий із багатьох світових літературних і фольклорних джерел. Щось подібне є навіть у Біблії, коли іудеї створили собі золотого кумира і приносили йому криваві жертви замість того, щоб поклонятись єдиному Богу.
Так само й герой п’єси все, що має цінного, приносить у жертву речі, яка цього абсолютно не варта. Таким чином автор розкриває глядачам очі на те, що дуже легко схибити у виборі життєвої мети.)
6. Чоловічі образи.
7. Жіночі образи. (Особливістю творчості Карпенка-Карого є те, що в його п’єсах майже всі жіночі образи позитивні. Це, на мою думку, співвідноситься з традиційним слов’янським сприйняттям жінки як творчої сили, уособлення любові, хранительки родинного вогнища. Цій характеристиці повністю відповідають Палажка й Марися, хоча Палажка й надто довіряє безглуздим фантазіям чоловіка. Марися ж схожа на фольклорний образ української дівчини.)
(2 votes, average: 4.00 out of 5)