Наприклад, чи знаєте ви, чого вчать в інститутах? Якщо вам цікаво про це дізнатися, читайте. Марко Вовчок – це псевдонім Марії Олександрівни Вілінської.
Коли вона вийшла заміж, то “отримала” прізвище Маркович. Саме від прізвища Маркевич і з’явився на світ славнозвісний псевдонім Марко Вовчок. Гадаю, тепер ви вже не скажете: “Марко Вовчок написав повість “Інститутка”. Але зараз звернемося-таки до цієї повісті.
Чому вчили в інститутах кріпацької Росії? Знущатися з людей, нещадно їх експлуатувати, а самим тільки пити та
Поганий настрій у тебе, а кріпаки навіщо? Пішов, трохи побив їх різками, а немає різок – так руки для чого! І куди той поганий настрій дінеться. Побачиш: як рукою зніме.
А, ти вже довгенько не розважався! То піди подивись, як собаки будуть роздирати на шматки кріпаків. Соромно?
Чого тут соромитися: твої собаки й твої кріпаки. Або в карти любиш грати? Ну, звичайно ж, любиш. А на що граєте?
Чого і питати, звісно, що на кріпаків. Щоб нам написати твір за темою “Антикріпосницька спрямованість повісті М. Вовчка “Інститутка”, треба звернутися до змісту повісті. Бо потрібно зобразити життя
Розглянемо спершу образи кріпаків. Ось образ Ус-тини. “Батька-матері не зазнаю: сиротою зросла я на чужині, у людях”, – каже вона. Тяжким було дитинство дівчини-кріпачки. “На десятоліттях взяли мене в двір”, – розповідає Устина.
Багато знущань від старої поміщиці зазнала дівчина-кріпачка, однак не втратила такої риси, як життєлюбність. Часто її і били. Безпросвітне було життя дівчат-кріпачок у старої поміщиці: день при дні підневільна праця в “дівочій”, лайка, нерідко – бійка. З приїздом панночки в маєток життя дівчат-кріпачок стало нестерпним. Особливо багато лиха зазнала Устина, яку вибрала інститутка собі за покоївку. “Прийду було її вбирати, то вже якої наруги я од неї не натерплюся!..
Заплітаю коси – не так! Знову розплітую та заплітаю, – знов не так!.. Вона мене і щипає, і штрихає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає, – чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною!” У кріпаків зростає ненависть до панів за їхнє нелюдське ставлення.
Наприклад, одного раву молода панночка ледве не задушила Устину: “Я тебе на шматки розірву! Задушу тебе, гадино!” Оглянусь я на неї, – страшна така зробилась, що в мене й ноги захитались. Вона мене як схопить за шию обіруч!.. Руки холодні, як у гадюки”.
Уявили цю “гадюку” з інституту “благородних дівиць”? Відтворюючи брутальну мову інститутки (“гадино”, “на шматки розірву”), порівнюючи її руки з гадюкою, М. Вовчок виявила устами героїні-кріпачки свою огиду і ненависть до гнобителів і кинула докір інституту “благородних дівиць”, який не давав своїм вихованкам справжніх знань, освіти, не прищеплював рис благородства. Це одразу помітила неписьменна, але розумна і спостережлива Устина: “Чого там панночки нашої не навчено! А найбільш, бачця, людей туманити!” Можете спробувати зіставити Устину і панночку.
Але не треба повністю давати їм характеристику: Устина була така-то й така-то, а інститутка – така-то й така-то. Знайдіть саме ті риси, щоб підтвердити думку: чого це над розумними, лагідними, добрими, щирими кріпаками панують такі обмежені, гордовиті, пихаті, самозакохані пани? Хто дав їм на це право?
Можемо взяти й розглянути образ Прокопа, чоловіка Устини. Саме він виказує думки усього покріпа-ченого селянства. “Воля, – покрикне він, – воля! Та на волі і лихо і напасть – ніщо не страшне. На волі я гори потоплю!” Прокіп переконує Устину і Назара у необхідності боротьби з панами, щоб здобути собі волю. Він стає на захист старої бабусі-кріпачки і своєї дружини, коли деспотична панночка підняла на них руку. “Годі, пані, годі!..
Цього вже не буде! Годі!” – грізно попереджає він, схопивши інститутку за руки. Коли розлючений пан-ліберал кинувся до Прокопа і закричав: “Розбишака!”, той рішуче застерігає: “Не підходьте, пане, не підходьте!” Благородство Прокопа пани розцінили як замах на їхнє життя, спокій, а тому негайно віддають його у москалі.
Бачите, як пани розпоряджаються життям людей: люди – мов іграшки. Набридло, не сподобалось – йди повоюй, тільки щоб очі мої тебе не бачили. В образі Прокопа письменниця змалювала новий тип кріпака-протестанта. У нього пробуджується свідомість, стихійний протест проти гнобителів. Про волю він не тільки мріє, а й активно бореться за неї.
Щодо до образу Назара. Це теж волелюбна людина. Всі надії вирватися з кріпацтва він покладає на втечу, тому любить повторювати прислів’я: “Мандрівочка – рідна тіточка”.
Таке рішення в нього визріло, коли внаслідок панської сваволі вмерла дитина і втопилася його дружина Катря. Свій намір він здійснює – втікає з панського двору: “…тепер я вільний хоч на півроку; з собаками не піймають”. До чого довело життя кріпаків, що для них й півроку волі – велике щастя!
В творі бачимо і протест жінки Назара – Катрі. Весь день, з ранку до пізньої ночі, працює вона на панів, а замість слів подяки чує: “Нічого не робиш, ледащо! Дурно хліб мій їси! Ось я тебе навчу робити!” Катря мовчала, але коли вмерла її дитина, вона рішуче заявила пані: “Тепер я вже не боюсь вас!..
Хоч мене живцем із’їжте тепер!” Життя вона проте по-кінчує самогубством. Жахливо те, що такі трагедії були не поодинокими явищами в умовах кріпосництва. А тепер розглянемо образи панів, щоб ви могли порівняти їх з образами кріпаків у своєму творі.
Гарна зовнішньо інститутка виявляється бридкою у душі. Гоноровистість, неробство, жорстокість, ненависть до кріпаків роблять вродливу тендітну панночку негарною. “Освічена” панночка, яка проте погано вчилася в інституті, зневажала історію, географію, астрономію та інші предмети, наказує дівча-там-кріпачкам силоміць привести хвору Устину до панських покоїв і картає її такими словами: “Чого се ти ніжишся! Чому не йдеш служити? Ледащо ти!
Постривай! Я тобі таку кару вимислю, що ти й не бачила й не чула!” Що й казати: кріпаки не мали права хворіти. Важка цілоденна праця на панському дворі за наказом інститутки супроводжувалась бійкою, лайкою і катуванням дівчат. “Ганну сьогодні били, учора Параску, а завтра, мабуть, уже моя черга”, – розповідає подруга Устині, яка сама ще не видужала після панського катування. Здається, що розроблявся список, кого треба катувати.
Якщо когось забували відшмагати, то наступному в цьому “чорному списку” було не позаздрити. Він одержував за двоїх. Справжнісінька інквізиція!
А яке кохання у панночки! “Якесь чудне”. Знайшла собі жениха, але плаче та сумує, бо він бідний. Проте настрій її швиденько змінюється, коли вона дізналась, що нареченому у спадщину дістався хутірець. Любов за багатство, за маєток!
Ось мораль панівного класу! Ще лютішою стала панночка, коли відчула, що у неї є своя “держава” (хутірець). Прибравши до рук чоловіка, вона перетворилася з “освіченої” панночки на кріпосницю-деспотку, самодурку.
У гонитві за наживою зажерлива поміщиця примушувала працювати на себе навіть непрацездатних: “Каліки нещасливі, діти-кришеняточки, й ті в неї не гуляли”. Експлуатація дійшла до таких меж, що люди прокидались і лягали плачучи, проклинаючи. Вовчок пише: “Усі люди пов’яли, змарніли”. Не кращою була і бабуся інститутки.
Через свій похилий вік стара поміщиця сама вже не може бити кріпаків, “а за молодого віку, славлять, вигадочки були чималі і в неї”. Деспотизм і жорстокість у неї тепер виявляються в іншій формі: тримає, як невільниць, дівчат за роботою, не пускає їх погуляти. З приїздом онучки стара пані стала ще лютішою. Навіть перед своєю смертю звеліла висікти дівчинку за те, що та не допильнуваля, як погасла свічка: “Ти, грішнице, і моєму спасінню шкодиш!”
Отже, що вам треба написати у своєму творі? Зобразити тяжке життя кріпаків, як з них знущаються пани. В образі панночки зіставте її зовнішню і внутрішню сутності. Твір повинен бути тво-ром-роздумом, щоб ви могли розкрити тему. Переписувати усі жахливі подробиці не обов’язково.
Не забудьте написати, що кріпаки мріяли тільки про волю, це було їхнє єдине бажання. У своєму творі не забудьте думки підсилювати цитатами. У вступі ви можете висловити свої думки, що вас дуже вразила повість “Інститутка”.
Але не забудьте про її антикріпосницьку спрямованість.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)