Тихого осіннього ранку, коли сонечко вже не так весело пригрівало, а в лузі червоніла вирізьбленим листячком горобина, вийшов Пилипко до лісу: може, хто залишився живий з того літака, що вчора був підбитий німцями. Хлопчик повільно просувається в голубій імлі лісової гущавини.
Пильно вдивляється у мовчазні кущі ліщини і бачить ледь помітний силует людини. Хтось пошепки кличе його. То були поранені льотчики, які намагалися вибратися з лісу.
Пилипко допоміг їм підвестися, а потім повільно усі разом почали просуватися по лісових стежках.
Але
Побоювання хлопчика були недаремні, бо саме тоді з’явилася колона німецьких мотоциклістів.
Пилипко зробив знак льотчикам зачекати, щоб не привернути увагу фашистів. Хлопчик і його нові друзі благополучно дісталися до хутора. Пилипко, як і всі діти, мріяв здійснити подвиг, але, мабуть, не уявляв, що саме цей випадок в лісі і є героїчною справою.
Ось такі події часів Великої Вітчизняної війни мені уявилися, коли я захоплено розглядав картину Миколи Обриньби “Перший подвиг”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)