Олександр Ісайович Солженицин у своїх літературних спогадах “Буцалося теля з дубом” захоплювався почуттям міри в О. Т. Твардовського, він писав, що, не маючи волі сказати повну правду про війну, Твардовський зупинявся перед усякою неправдою ледве не на останньому міліметрі, але ніде цього бар’єра не переступав. Прочитавши ці рядки, мені схотілося довідатися побільше про Твардовського, про його життя, прочитати добутки поета. Збірник його віршів став моєю настільною книгою, і я із задоволенням перечитую його знову й знову.
Поезія
Василь Теркін – один з таких солдатів. Він герой поеми, що є вершиною поетичної спадщини
“Василь Теркін” – справді народна поема. Мало в нашій країні найдеться людей, хто не любить цього героя. Мені в поемі найбільше подобається Мова, образний, народний.
Вірші його запам’ятовуються самі по собі, мимоволі. Захоплює її незвичайність і задушевність, немов ти знову зустрівся зі старим другом, якого тобі представляти не треба. Разом з героєм ти переживаєш трагічні фронтові будні, що випали на частку солдатів. Стискають серце й торкають за душу рядка поеми, що стали безсмертними:
Переправа, переправа! Беріг лівий, беріг правий. Сніг шорсткий, крайка льоду…
Кому пам’ять, кому слава, кому темна вода, Ні прикмети, ні сліду.
Василь Теркін став одним з моїх улюблених літературних героїв. Він по душі мені своїм життєлюбством. Часом він мерзне, голодує, не має звісток від рідних, він на фронті, де щодня смерть, де ніхто “не зачарований від осколка-дурня, від будь-якої дурної кулі”. Але Теркін не сумує, живе й радується життю:
Дозволите доповісти коротко й просто: Я великий мисливець жити років до дев’яноста.
Під час війни, бачачи навколо смерть і насильство, важко не зачерствіти, не стати жорстоким, не зневіритися в собі. Твардовський показує, що в найважчі хвилини зберегти щиросердечне здоров’я допомагав природний солдатський гумор. Коли хто-небудь із солдатів падав духом, Теркін, душу солдатської компанії, міг однією жартівливою фразою підняти настрій товариша:
Не горюй, у німця це не останній літак…
У поемі “Василь Теркін” мені найбільше подобається глава “Смерть і воїн”, у якій Василь, поранений, лежить і замерзає. І чудиться йому, що прийшла Смерть і кличе його із собою. Мене захоплюють мужність і стійкість стікаючою кров’ю солдата, що веде суперечку зі Смертю. І чого, здавалося, триматися за це життя, де вся радість – те мерзнути, то рити окопи, то боятися, що вб’ють тебе? Але не готовий Василь Теркін, щоб легко здатися “Косою”: Буду плакати, вити від болю, гинути в полі без сліду.
Але тобі по добрій волі Я не здамся ніколи.
І воїн перемагає Смерть.
У поемі “Теркін на тім світі”, мене скорили розумна, їдка сатира й чудовий гумор Твардовського. У поемі піддані осміянню й сам “батько народів”, і система, їм створена. Дія, переміщена із землі на те світло, створює дивний ефект: ми не тільки бачимо вбогість і непотрібність системи, але і явну антигуманістичну її спрямованість. Ми бачимо поділ суспільства на категорії, таємність, повну обюрокраченість, спроби відокремити нашу систему від усього світу стіною.
Зовсім іншу грань поетичного таланта О. Т. Твардовського я відкрила для себе його лірику. Його мовлення пластичне, багата фарбами, заходами, звуками, густо населеного миру. Ми бачимо “рожеву піну” березового соку зі свіжих пнів, “голубою” весняна пара над полями, “важкого грака” над першою борозною.
Яскраві й соковиті фарби, якими поет описує природу, що прокидається, розбурхують уяву, і ми немов почуваємо заходи весняного лісу.
І звичайно, у лірику поета-фронтовика військова тема залишається однієї з основних. Вірші “Я вбитий під Ржевом”, “У той день, коли закінчилась війна”, “Партизанам Смоленщини” і багато інші Твардовський присвятив воїнам, що впали й живим, які не щадили себе “заради життя на землі”.
О. Т. Твардовський не уник загальної сумної долі – необхідності вихваляти вождя, всі великі й страшні переломи. Але я поважаю й люблю Твардовського за те, що він одним з перших у радянській літературі почав боротьбу проти сталінізму. За те, що він, будучи редактором журналу “Новий світ”, всупереч небажанню багатьох, опублікував повість нікому тоді не відомого письменника О. І. Солженицина “Один день Івана Денисовича”.
За поему “Теркін на тім світлі”, за образ створеного їм простого російського солдата Василя Теркіна. І за те, що почував свою особисту відповідальність за страшні події в нашій історії й виносив своє покаяння на суд читачів.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)