ВОлОдимир Висоцький – феномен сімдесятих років, його творчість самобутньо й багатогранно. Він написав більше 600 віршів і пісень, зіграв більше 20 ролей у спектаклях і більше 20 ролей у кінокартинах і телефільмах. Але соціальна й моральна позиція Висоцького знайшла найбільш яскраве вираження в “авторській пісні” (термін самого В. Висоцького). У своїх віршах-піснях поет відгукувався “на злість дня” і звертався до історичного минулого нашої батьківщини; писав і співав про людські переживання й одушевляв природу; воскрешав такі вічні
Поет не відокремлював себе від своїх героїв, гостро відчував і як би перекладав на свої плечі складну заплутаність їхніх доль, біль і гіркота переживань. Його пісні – свого роду самопізнання народної душі. У пісенній творчості Володимира Висоцького виявилося надзвичайне багатство реалістичних, розмовно-побутових і романтично-піднесених, лірично-проникливих образних і мовних засобів і інтонацій.
Стильове багатство й своєрідність творчості Висоцького багато в чому визначається тематикою й жанровим діапазоном його добутків. Серед них виділяються
У творчості Висоцького переважають пісні-монологи (від свого імені, від імені реальних і умовних персонажів), хоча в них може бути присутнім і розмовно-діалогічним початком, але в цілому це “пісні-ролі”. Для них характерна наявність автора (поета й композитора), що одночасно й режисер-постановник, і актор-виконавець своїх добутків перед слухачем. Мова пісень Висоцького може здатися занадто звичайним, дорий навіть грубим, спрощено-примітивним, але це враження обманчиво, як і подання про відсутність у нього поетичної культури. Відмітною рисою пісень Висоцького завжди було занурення в народну мовну стихію, вільне володіння нею. Звичайно, часом зустрічаються й елементи стилізації, особливо відчутні в так званих “двірських піснях” або у відтворенні мелодики циганського романсу, але якщо говорити про зрілу творчість, смак і чуття ніколи не підводили поета.
Для нього характерно особливе відчуття обставин побуту, деталей людського поводження й психології, думок і почуттів, жестів і вчинків, а головне – гранична вірогідність відтворення живого розмовного мовлення.
Відтінки живої розмовної інтонації, що визначає особливості висловлень, ми знаходимо в стрімчастому мовленні “Розвідки боєм” (“Хто із мною? З ким іти? Так, Борисов…
Так, Леонов…”) і м’якої раздумчивості “Гірської ліричної” (“А день, який був день тоді? Ах так – середовище!..”), у сатиричному звучанні вигуків і питань “Діалогу в телевізора” (“Ой, Вань, гляди, папужки! Ні, я, їй-богу, закричу!..
А це хто в короткої Майєчці? Я, Вань, таку ж хочу”), в експресивних звертаннях програмного вірша “Канатоходець”: Подивитеся! От він без страховки йде!
Тчуть правіше нахил – упаде, пропаде! Тчуть лівіше нахил – однаково не врятувати!.. Але – завмріть!
Йому залишається пройти Не більше чверті шляху…
Мне хочеться відзначити особливість Висоцького бачити й осмислювати дійсність поетично масштабно, історичні й навіть космічно: Земля й небо, природні стихії, гори, море, час, вічність, світобудова – живуть у його віршах. Нинішній день нерозривний у них з історією, мінутне – с вічним. Природа й насамперед сама Земля завжди з’являється у віршах Висоцького одушевленої.
Згадаємо, наприклад, такі рядки-уособлення з “Пісні про Землю”: “…хто сказав, що Земля вмерла?/ Ні, вона затаїлася на час…/Хто повірив, що Землю спалили? /Ні, вона почорніла від горя…/ Оголені нерви Землі /Неземне страждання знають… /Адже Земля – це наша душа,/ Чоботями не витоптати душу”. Таким же одухотвореним і людяним зображено в іншому гірська луна: “До ранку розстріляли притихлих гір гірська луна, і бризнули камені, як сльози, з поранених скель…”. А в віршах про море оживають водна й повітряна стихії. І тому – “пружні тугі м’язи вітру натягали шкіру вітрил”.
Важливе місце у творчості поета займає тема Батьківщина-Росії, її сьогоднішнього дня й історичного минулого. В “Баладі про час” поет згадує “про походи, бої й перемоги”, про таємниці й легенди минулого, воскрешаючи споконвічні моральні ідеали:
Чистоту, простоту ми в древніх беремо, Саги, казки з минулого тягнемо, Тому що добро залишається добром – У минулому, майбутньому й сьогоденні! У віршах військового циклу: “Ми обертаємо Землю”, “Він не повернувся з бою”, “Братські могили” і ін. показана жорстока правда війни, гірка реальність. Поет уважав, що в народі повинна залишитися вічна пам’ять про загиблим у боях за Батьківщину.
А у Вічному вогні – бачиш спаленілий танк, Що Горять російські хати, Що Горить Смоленськ і горить рейхстаг, Що Горить серце солдата.
Напевно, у кожної людини, знайомого з пісенною творчістю Володимира Висоцького, є “свій” Висоцький, є пісні, які подобаються більше інших. Подобаються тому, що чимсь рідніше, ближче. Але про що б він не писав – про війну, про шоферів, про шахтарів, про льотчиків, про альпіністів, про вчених, – здавалося, автор тісно пов’язаний із цією професією, а насправді він був людиною з невигубною спрагою пізнання. Де б він не був, з ким би не спілкувався – всі враження від побаченого і почутого знаходили відгук у його піснях.
Висоцький – це людина-легенда, борець за людське достоїнство, провидець. Він не вмів мовчати, брехати, плазувати. Владимир Висоцький згорів через нас, заради нас, за нас.
Він вважав за необхідне прожити життя так, щоб на згадку про неї людям схотілося запалити свічу…
(2 votes, average: 3.00 out of 5)