Я хочу розповісти вам про кота. Нещодавно я був у гостях, там і побачив цього пухнастого мурчика. Він мені дуже сподобався, незважаючи на те, що такого нахабного кота я ще не бачив у житті.
Господарі звуть його просто Сірий або Сіренький за попелястий, навіть сріблястий, колір його шубки. Це жвавий, неначе м’ячик, молоденький звір. Мабуть, нещодавно він ще був кошеням.
Сірий весь час вимагає їсти, скільки б його не годували! Без усяких докорів сумління він голосно нявчить на кухні, сунеться під ноги, вилізає на стіл, нишпорить по пакунках.
Ось яка нахабна тварина!
Але без сіренького кота було б нудно! Коли він гуляє надворі приватної садиби, відчуваєш, що чогось не вистачає. Здавалося б, вдома спокійно. Ніхто не мурчить, не нявчить, не підлещується, не лізе мокрими вусами в саме обличчя.
Не треба весь час дивитися під ноги, щоб, бува, не наступити на Сірого. Нікого “виховувати”, нікому “почитати мораль”. Але чомусь з нетерпінням чекаєш: коли-то вже з’явиться
Аж ось він – нявчить перед відчиненим вікном, перед сіткою від комарів. Хоче до хати! Що тут робити?
Сітку знімати заради “принца”? Або йти надвір забирати кота додому, інакше він не заспокоїться?
Як добре, коли сидите на дивані, а вже нарешті ситий кіт стрибає вам на коліна. До речі, Сірий робить це без запрошення. Його також не обходить, чи давно ви з ним знайомі. На колінах він починає готувати собі містечко, кумедно топтатися м’якими лапками, лоскотати, ластитися. А потім замурчить голосно, наче трактор працює!
За таку ласку цьому котові можна вибачити все!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)