Для нас – це звичайність: беремо слухавку, набираємо номер і через декілька секунд нас вже з’єднали – з другом у Москві чи зі стоянкою таксі на найближчому розі. Ми обмінюємось новинами, даємо чи приймаємо вказівки, звемо на допомогу, домовляємося, все це – по телефону. Телефонувати – звичайність?
Наші прадіди думали про це зовсім по-іншому…
Чудова іграшка, але некорисна, майже так міркував “вчений світ” про винаходження вчителя Філіпа Рейса, який продемонстрував 26 жовтня 1861 свій “телефон” Фізичному товариству
Розчарований. Хоч про його винаходження й розмовляли, але це вже було давно минуле, щоб признати його важливість для майбутнього. Чому так трапилось?
Чому на це відкриття, яке означало б революцію в передачі інформації, в його часи звернули так мало уваги і чому ще менш воно практично застосовувалося?
Звичайно, “телефон” Рейса мав ще багато технічних недоліків,
Так вийшло, що винахід Рейса пішов у світ, насамперед, через СІІІА. Виробництво масової, практично застосовуваної, принципово нової новинки обіцяло, крім усього, також для відповідних підприємців високий прибуток. А заснування великого акціонерного товариства,
Поширення світової торгівлі, зростаючий вплив банків потребували передусім також значене покращення обміну новинами. “Класична” доставка пошти поштовими каретами та пароплавами стала дуже повільною, телеграф був значно скорішим; телефонувати, це було ще й зручнішим…
І тому не дивно, що подальший розвиток у галузі телефонної справи продовжувався там. Це був великий шанс для американського вчителя для глухонімих Олександра Грахама Белла. 10 березня 1876 року він провів першу телефонну розмову зі своїм співробітником Ватсоном.
Прозаїчні слова цієї розмови передаються нащадками : “Пане Ватсоне, ідіть сюди. Ви мені потрібні”. Тепер все відбувалось дуже швидко. “Телефон Белла” став сенсацією на всесвітній виставці у Філадельфії; так само ще в 1876 році відбулася перша телефонна розмова – на відстані двох англійських миль, між Бостоном і Кембриджем (Массачусетс).
Так було “зроблено” успіх апарату Белла. Діловий світ у США, а пізніше і в Європі сприйняв з вдячністю можливість швидко та зручно дізнаватися та повідомлювати новини. Водночас передчувався великий бізнес, пов’язаний з масовим поширенням переговорного апарату Белла. Діловитий винахідник, пан Белл, став скоро належати до найбагатших людей світу.
У Прусії про цей винахід Белла дізнались зі статті у американському журналі “Американська наука”. Скоро після цього, ще у 1897 році, розпочали будувати у Берліні сітку на базі апарата Белла. Через 4 роки справа вже йшла далі.
Спочатку ще нерішуче, але потім дуже швидко зростала кількість абонентів. Чи здивує когось, що у першому списку абонентів Берлінська Біржа забронювала) підключення перших 9 номерів. Послідкували банки, міністри, преса, ремісники.
Звісно, цьому спискові бракувало робочих. Кількість абонентських міст зростала в Берліні з 94 на початку, через 458 наприкінці 1881 та до більш ніж 10 000 у 1899 році, а у 1927 році вона досягнула півмільйона.
Водночас вдосконалювались апарати. Зовнішність апарату також змінювалась. Погрожуюча зростаюча плутанина з дротів понад дахами зникла, підземні телефонні кабелі перейняли зв’язок, оповили країни та континент, почали пересікатися під водою.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)