Я хочу розповісти про фільм Микити Михалкова “Раба любові”. Але для початку спробуємо розібратися, що таке фільм… Чим же відрізняється фільм від книги? Насамперед, тим, що фільм, по-моєму, більш повно розкриває тему свого автора, оскільки фільм – це сукупність майстерності режисера, композитора, актора.
Це творчість багатьох людей, кожний з яких віддає часточку свого я, часточку свого таланта. І в результаті виходить часом дивний Твір мистецтва. Про такому ямені, що полюбився, добутку я й хочу розповісти. Це фільм про любов і ненависть,
Головна проблема, що ставить автор у своєму фільмі, – це проблема любові й часу. Нерідко трапляється, що любов виявляється ні до місця, ні вчасно. Тут показане передреволюційний час, саме той час – трагічні й переломне, – коли всі пороки людства оголюються. І виходить… яка вуж отут любов! Але головна героїня, акторка тоді ще німого кіно Ольга Вознесенська, не входить у рамки цього мира
“Те, що ми робимо, це низько, бездарно!”
Олена Соловей – у ролі головної героїні. Мені здається, що акторка в дусі того часу, десятих – двадцятих років німого кіно, чудово виконала свою роль. Акторка не грає, вона живе цією роллю
Нова любов її героїні – оператор її знімальної групи. Ольга Вознесенська – не сімнадцятилітня дівчинка, а доросла жінка, мати двох дочок. “Я занадто багато прожила чужих жіночих життів, щоб мене міг обдурити чоловік* – так вона говорить осебе.
Довідавшись, що її коханий – революціонер, вона не перестає його любити, навпроти, її любов росте. Вона готова взяти живу участь у його небезпечній діяльності, ризикувати й навіть боротися
Її нова любов – це цілком осмислене, серйозне, глибоке почуття, до якого вона “повинна звикнути”. “Я ще живу Москвою, Аксаковим. Вам лише треба трішки почекати, щоб я звикла до мого нового почуття”. Але чекати не довелося. Лихо обрушилося на них, немов землетрус. Її улюбленого жорстоко вбивають, убивають білогвардійці. І перед нею валить мир, життя обривається. І знову ж – час; час, на жаль, безжалісно. А що ж відбувається навколо?
А нічого. Мир мовчачи й холоднокровно поставився до смерті ще одного революціонера. Виявляється, життя триває, і вона знову повинна стати перед камерою й грати. І хочеться запитати: чому?
Чому “те, що страшно в житті, відбувається десь за лаштунками”?..
Фільм поставлений у радянський час, тому, звичайно, тут видна революційна тематика. Царський режим тут засуджується, білогвардійці представляють ворожу силу. Зараз, навпаки, навкруги засуджують революціонерів. Часи міняються, міняються й думки, і Бог його знає, де істина.
Я не беруся дорікати Михалкова за сліпоту його поглядів тільки тому, що зараз прийнято вважати інакше. Його фільм – високомистецький твір мистецтва, і в цьому немає сумніву. Автор опирався насамперед на
Високі цінності: любов, вірність, мистецтво. І трагедія його історії в тім, що мир головної героїні не співвідносимо з миром, де ці цінності зруйновані
“Добродії! Що ж ви робите, добродії? Ви будете прокляті своєю країною!
Добродії, отямитеся!” – волає героїня в останньому епізоді до своїм “катам”, так, я думаю, і взагалі до людей. Тому що цей мир, де панує насильство й аморальність, у фіналі став її катом
От цей останній епізод: порожній трамвайчик без вагоновода, що відвозить героїню в нескінченність. Трамвайчик біжить по рейках. І таке враження, що рейки ці ніколи не скінчаться або хотілося б, щоб ніколи не скінчилися, тому що за ними – тупик. Лірична, сумна мелодія несеться вслід трамвайчику. Мелодія, що супроводжує героїню по всьому фільму
Взагалі Музика у фільмі відіграє особливу роль. Цей, здавалося б, нічого не значуще тло насправді створює настрій. У моменти, коли герої мовчать, музика як би сама говорить за них. Так розкривається їх щиросердечний настрой, думки, почуття.
Це створює ще більший ефект, і глядач мимоволі стає співучасником що відбувається. Цей фільм як би оглянуть невидимою завісою незвичайно гарної, ліричної мелодії
Усе ще для мене загадковий, легкий, ненав’язливий і в той же час глибоко трагичний, він залишиться в МОРИ ПАМ’ЯТІ надовго.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)