Образ Клима Івановича Самгина має величезне, ще не в повному ступені оцінене, національне й світове значення. Це найбільш складний, ємний і психологічно тонкий образ у всій Творчості Гіркого
У романі немає ні однієї сюжетної лінії, що не була б безпосередньо пов’язана із Сам-Гиним. Яка би ситуація не зображувалася в романі, автора цікавить поводження Самгина в даній ситуації, його точка зору, його переживання. Клим Самгин є представником російської буржуазної інтелігенції кінця XIX – початку XX століття. Всі відтінки її психології, всього
Зовнішність Самгина відзначена ординарністю. “А особа у вас звичайне”, – сказала йому Тося. Коли він народився, батьки довго думали, яке йому дати ім’я. Батько назвав його Климом, говорячи: “Простонародне ім’я, ні до чого не зобов’язує…” Претензія на героїчну долю в нашого героя провалюється відразу ж. З дитячого років Клим вирішив “видумати” себе, “інакше ніхто з дорослих не буде мене зауважувати”. Він також був стурбований своєю оригінальністю
Репетитор Самгина Томилин учив його: “Людина вільна тільки
Самгин із числа людей, які ” шукали-шукали волі духу й, от, начебто знайшли, а волею-те виявилася безцільність, гордовита порожнеча якась…”
Важко назвати інший добуток, у якому були б дані різні образи спустошеності, як це зробив Горький у своєму романі. І Самгин встає перед читачем як якийсь символ порожнечі
Самгин не гарний і не виродливий. У його зовнішності немає нічого яскравого. Дрібні, невиразні риси особи. Клим Самгин вічно перебуває на грані між порядністю й аморализмом.
Він завжди коливається й ніколи не може рушити в ту або іншу сторону. Він тяжіє до зрадництва, але сам
Собі в цьому нізащо не зізнається. Життя Клима Івановича Самгина розкрита Горьким як життя людини, що постійно перебуває в процесі досить напружених, болісних шукань, але не здатного що-небудь знайти, до кінця самовизначитися. Над чим би Самгин не думав, свідомість його завжди було на роздоріжжі, на перехресті людей і плинів
Він завжди побоювався чіткої постановки питань, твердих рішень, намагаючись “ставити свою думку між та й ні”. Цю нестійкість прищеплювала Сам-Гину вся обстановка, у якій він виховувався
Клим Самгин зараховував себе до “кращих людей країни”, але всерйоз не замислювався над питанням, яку позицію повинні займати ці люди до мороку, що панує. Свій щиросердечний стан Клим ще замолоду оцінив як “смуту”. Зрілість не подарувала йому тиші і ясності.
Особливо важким виявилося розібратися у власній особистості. Нерідко він ловив себе на тім, що “спостерігає за собою, як за людиною, мало знайомим йому й небезпечним для нього”. Невдоволення собою іноді перетворюється в почуття ворожнечі ксебе.
Самгин був неспроможний вибратися з життєвої плутанини. Вона росла й затягувала його. Постійно боячись втратити свою індивідуальність, Клим не зауважував, що він усе більше втрачає неї. Він досить часто боїться залишитися наодинці зі своїми думками
Досягши сорока років, він говорить: “Я ще не пізнав себе”. Фраза ця вирвалася в нього “зненацька”, а несподівані, мимовільні висловлення Самгина були самими щирими. “По суті, я бездарний”, – зізнається Самгин у гірку мінуту самопізнання, наодинці із самим собою
Самгин бездарний у любові, у людських відносинах, у житті. У нього немає ні друзів, ні близьких
У суперечливій подвійності – весь Самгин. Носій інтелекту, він тяготиться ним; представник інтелігенції, він заперечує неї. Цей мотив самозаперечення в остаточному підсумку приводить до самознищення, порожнечі, варварству
Наприкінці роману Самгин перебуває в стані цілковитої розгубленості. Самотній і спустошений, він ставить усе те ж фатальне питання, що не давало йому спокою замолоду: “Що повинен робити я й що можу я зробити?”
Підбиваючи підсумок життя свого героя, Горький пише: “Клим Іванович Самгин бачив багато, багато чув і перебував самим собою як би зважений у повітрі над широким перебігом подій. Факти проходили перед ним і крізь нього, зачіпали, ображали, іноді – лякали. Але все проходило, а він непоколебимо залишався глядачем життя”.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)