Твір-оповідання на основі почутого. Легенда про калину Росте в бабусі біля її хати великий кущ калини. Хатина ніби сховалася в затінку куща – така велична й пишна виросла калина. Восени схиляє свої кетяги додолу, ніби проситься в руки: візьми мене.
Я милуюся її червоними ягодами й пригадую почуте від старих людей. …Було це дуже-дуже давно, ще тоді, коли часто на широкі українські степи налітали турецькі загарбники та орди татарські. Були завойовники надзвичайно жорстокими, й після їхнього набігу горіли хати, плакали матері, діти, просили
Проливалася кров, лилися сльози, стогін і дитячий плач стелився по українській землі й здіймався до самого неба. Та не всіх убивали поневолювачі. Молодих дівчат і хлопців забирали в полон і гнали в далеку й невідому країну. Хлопців перетворювали на бездушних яничар, а дівчат продавали на невільничому ринку в рабство. В одному селі росли й розцвітали надзвичайно красиві та працьовиті дівчата.
Одного разу, коли на село напали татари, мужня й дуже красива дівчина,
Кажуть, що саме з того часу ягоди калини стали схожими на краплинки крові, а насіння ягідок – на серце. Ось яка легенда пов’язана з калиною, ось чому ці ягоди так шанують в Україні. …Я милуюся калиною, яка простягає мені свої кетяги, ніби передає вітання з далекого минулого.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)