Чи є на світі найбільш чарівна та дивовижна пора року, ніж зима? Вкриває вона білою ковдрою землю, яка терпляче чекала такої м’якої шуби. А як чарівно виглядають дерева у своїх пухнастих хустинах, що їх ласкаво подарувала їм чепурниця-зима. Цілу осінь довелося чекати деревам, у тому числі і моїй берізці, в той час, коли дмухав злий вітер, зриваючи з них, змерзлих, зляканих, останнє листя, в той час, коли йшов холодний дощ, а може, й справжня злива.
Я дивлюсь на березу, що росте під моїм вікном, і дивуюсь, як вона, така струнка та тендітна, може протистояти і морозу, і тяжкому снігу, що впав на її простягнуті до сонця “руки”. А здалеку я ніби бачу не дерево, а казкову дівчину, яка наділа сріблясту шубу, зав’язала білу пухнасту хустину, що на сонці здається просто чарівною – стільки грає на ній барв.
Здається, якщо доторкнешся до берези, щезне казка, переробиться на гірке розчарування. Я дивлюся на березу і бачу, що де-не-де на її тендітних гілочках висять насуплені бурульки, на яких грає сонячний зайчик. Ці бурульки – як журливі сльози моєї красуні.
(3 votes, average: 5.00 out of 5)