Уже відспівав свою мелодію на вербовій сопілці березень і поплив з гір у доли швидкими потоками. Зазеленів молодим зелом на лугах юний квітень, розсипав навколо райдужні, разнобарвні квіти. А найперші з них – то яскраво-жовті, ніби даровані сонцем, золоті ключики, квіти первоцвіту весняного. Ішов лугами, полями і лісами юнак. Залюблено задивилося на нього сонце і кинуло йому під ноги пригорщу сонячних зайчиків.
А вони торкнулися землі і перетворилися на золоті ключики. Взяв юнак-кві-тень ті ключики та й відімкнув двері землі, в які хвилею
Де крок ступлять, там квіти цвітуть, слово мовлять – музики грають, пісню заведуть – усе навколо заспіває і закружляє в буйному танку весняної радості.
Усе ожива, тріпоче від любові, все аж тремтить жадобою життя… Чуєте? Озвалися, забриніли бруньки крислатого осокора, а онде затріпотіли ніжні сережки берізки білокорої, знялася аж до неба після жайвора… І пішло, і пішло! І не зупинити того буйного лету життя, того радісного оновлення землі.
А все – ключики золоті первоцвіту весняного. І що першою ця квітка, яку ще називають жовтим рястом, весну починає, то й силу вона має неабияку: здоров’я людям повертає, втрачені усмішки на обличчях засвічує…