Твори Т. Шевченка – це ніби літопис історії нашого народу, бо дуже багато його віршів та поем присвячено історичній тематиці. Є у нього і зображення боротьби українського народу на турецькій та татарській землях за волю своїх співвітчизників – тема визвольних козацьких морських походів. Першим його твором на цю тему стала поема “Іван Підкова”, яка є ніби тільки зачином чудової Шев-ченківоької поеми “Гамалія”. Як відомо, в нашій історії не було людини, яка б носила таке ім’я і очолювала козацькі походи. Образ Гамалії – це
У далекому Скутарі, на Туреччині, сидять в неволі у кайданах “козаки-сердеги”, сидять тай гадають, чи не прийде допомога з України, чи там “раду радять, як на турка стати”. Звертаються вони навіть до Бога:
“О милий боже України? Не дай пропасти на чужині,
В неволі вольним козакам”. Тяжке та й соромне слово “неволя” цим вільним людям, тому, мабуть, за допомогою сил природи долітає їхня “журба-мова” до полум’яних сердець запорозького козацтва, збирає їх у похід
“Не кишені трусить, їдем різать, палить, Братів визволяти”.
Відчувають козаки, що роблять вони добре діло, тому й такі впевнені їхні вчинки, як і вчинки їхнього ватажка – Гамалії: Попереду Гамалія Байдаком керує. Не страшні його хоробрій та щедрій душі ні свист шабель, ні дзижчання кулі; ніщо в світі не лякає його. І ось пристали до берегів турецьких козацькі байдаки. “Ріжте! Бийте!” – кричить запорожцям Гамалія. Але не треба їх підганяти, бо знають вони, для чого їхали так далеко. Заворушилося все, загуло, полилися ріки крові, зайнялося усе полум’ям, за яким нічого не можна побачити.
А хто ж керує цим боєм, хто веде козаків на боротьбу?
Гамалія по Скутарі – По пеклу гуляє, Сам хурдигу розбиває, кайдани ламає. І врешті-решт така довгоочікувана перемога, така довгождана воля.
Посідали запорожці у свої байдаки, попливли додому, а яка ж дорога без пісні, бо вона ж – душа народу:
Під брязкіт мечів “Наш отаман Гамалія, Отаман завзятий, Забрав хлопців та й поїхав По морю гуляти… Із турецької неволі Братів визволяти…”
Якою вдячністю сповнені ці рядки, що вихваляють ватажка козацького, його завзятість та хоробрість. Відчувають себе козаки єдиною родиною, а Гамалія – це ніби їхній батько, на якого завжди можна покластися у будь-якій скруті. Тому і співають, ніби гімн, запорожці пісню:
“Слава тобі, Гамаліє… Що не дав ти товариству Згинуть на чужині!”
В цих словах бачимо велику любов до свого ватажка, до свого “батька”, який теж ладен віддати життя за своїх “дітей”. Співається ця пісня голосом серця, що назавжди залишиться вірним рідній землі, козацькому товариству та батькові-отаману. Навіть в дорозі додому стереже Гамалія своїх “синів”, мов “орел орлят”, щоб ніхто не зміг зненацька напасти, щоб не почала наздоганяти Візантія. Стелеться перед козаками чистий шлях – “море миле”, кличе додому. Поема Т. Шевченка “Гамалія” пронизана патріотизмом, духом вільного козацтва.
Сам автор – палкий патріот – мовби любується своїми героями, їхніми вчинками, передаючи і нам палку любов до рідної землі, до свого народу. Ось ми з вами трохи і повоювали. Не хочете ще?
(2 votes, average: 3.50 out of 5)