У нашому мікрорайоні суцільні новобудови. Першим тут “заселився” десятиповерховий будинок, який у наших мешканців одразу ж здобув назву “червоний капелюшок”. Це не випадково, бо будинок має покрівлю з червоної металочерепиці.
Поряд з “червоним капелюшком” – “чебурашка”. Саме так мешканці мікрорайону назвали цю споруду. Вона складається з трьох секцій, причому ліва і права секції нагадують вуха цієї казкової істоти. До того ж, цей будинок має лоджії, оздоблені матеріалом шоколадного кольору.
Та й дах теж темно-коричневий.
Будинок, у якому ми оселилися два роки тому, наймолодший. Його стіни приємного зеленого кольору, зелена покрівля. Тому і назвали його “ялинкою”. Так би мовити, і взимку, і влітку одного кольору.
Там, де мешкають перші новосели району, затишно і привітно. Біля “червоного капелюшка” багато молоденьких туй, ялинок. А ось біля “чебурашки” будівельники змогли зберегти старі дерева.
Біля нашої “ялинки” жодної рослини, лише трава. І ось жителі вирішили, що кожна квартира нашого дому посадить
Як тільки потеплішало після суворої зими, мешканці влаштували суботник. Біля кожного під’їзду розбили клумби, прагнули зробити так, щоб клумби буди оригінальні, не схожі на інші. Тут були і ромб, і чотирикутник, і звичайна клумба округлої форми.
Біля нашого під’їзду зробили ромб. Посередині посадили жоржини, хризантеми, і яка ж клумба без троянд, чорнобривців і нагідок. А наша сім’я посадила ромашки. Правда, вони до холодів зів’януть, але мама дуже любить ці квіти. Посадили і улюблені бабусині айстри.
Чоловіки зробили по периметру клумби дерев’яний штакетник з оригінальними дверцятами, щоб можна було заходити усередину і доглядати квіти. Влітку весь штакетник був обвитий крученим паничем. Це улюблена рослина нашого сусіда Івана Микитовича, колишнього викладача географії.
Ми з бабусею домовилися посіяти насіння соняшника. Про цю витівку нікому не сказали, вирішили: нехай буде сусідам сюрприз.
Клумбу по черзі поливали – ввечері і рано вранці, виривали бур’яни. Як же ми з бабусею хвилювалися, що наші рослини приймуть за бур’ян! Але все обійшлося. Своєю життєвою силою наші соняшники відрізнялися на клумбі серед інших квітів. Останні були ще маленькі, кволі, коли наші соняшники мали міцну ніжку, велике листячко.
Нікому не спало на думку, що це не квіти. Але коли по кутках клумби ці красені полів піднесли до сонця свої розкішні голови, захвату людей не було меж. Ще ми побоювалися, що хтось із хуліганів зламає ці красені. Ми хвилювалися марно: жодна рука не піднялася на цю красу.
А насіння їли всім під’їздом.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)