Протягом усього твору ми спостерігаємо образ Гренуя, те, як поступово він наближається до миті свого тріумфу та до часу своєї поразки. Парфумерові колосальних випробувань завдавало відчувати “смороди” людей, через те, що сам він не розповсюджував бодай якийсь запах. На мою думку, це геніальна метафора Патріка Зюскінда: для кожного пересічного мешканця своєї книги є свій запах, запах помислів, вчинків і звершень, які, в залежності від того, доброю чи злою була людина, робили запах сильнішим, м’якшим, ніжнішим…
Сам Гренуй – це
Починається його падіння, шлях у прірву, шлях до поразки.
Парфумер прагне абсолюту у створенні чарівливого, найкращого аромату, такого, що здатен вивищити його над усіма, зробити кращим серед кращих. Розмірковуючи над своєю ідеєю створення таких духів, Жан Батист не усвідомлює, що мрія може й не досягти бажаного результату. Адже шлях до ідеалу, шлях до абсолютної гармонії
Жан Батист усвідомлює, що він геній створення запахів, що може створити аромат будь-якої речі на Землі, розуміє, що кожен потрапить під владу його чарів, під владу його духів. Гренуй починає мріяти про те, що його ідеальні парфуми змусять кожного полюбити Жана донестями. Він бажає стати всемогутнім королем Запахів.
Парфумер вважає, що той, хто володіє запахами, може маніпулювати людьми.
Задля своєї “високо благородної” мети, Гренуй іде, не цураючись нікого та нічого. Для нього є цілком нормальним заволодівати запахами маленьких, юних, ні в чому не винних дівчат задля отримання есенцій для своїх парфумів. Та якби ж то він просто брав часточку волосся дівчат! Ні, цього йому мало.
Він хотів “володіти” ними, володіти, як парфумери володію запахом троянди чи лілії, володіти так, щоб жодна жива душа більше не змогла відчути насолоди від споглядання на них. Гренуй боїться, що його “запахи”, “ув’язнені” в тілах дівчат, не віддадуть свою красу до кінця, тож він знищує оболочки – дівчат, які стали заручниками своєї краси.
Для Гренуя це цілком природньо і його не мучать докори сумління. Будь-хто зупинився б на шляху до своєї мети, дізнавшись, якою високою є плата. Проте Жану Батисту це не до снаги.
Він вважає, що мета виправдовує засоби, тож з легким серцем і навіть з певним задоволенням вбиває чергову жертву. Це вже не просто гонитва за ідеальним ароматом, це, за Гренуєм, кожне вбивство – крок вперед, посвята, ініціація, перехід на шляху до “ідеалу”.. Я вважаю, що коли людина чинить щось негідне і десь в глибині душі вона це усвідомлює, то відразу з’являється “благородне” пояснення: заради загального добра, заради всесвітнього блага, заради ідеального аромату.
Звісно, я усвідомлюю, що в тому, що він виріс морально хворою людиною, багато в чому винна його родина і мати зокрема. Можливо, мотивація його вчинків крилась у тому, що йому протягом усього життя катастрофічно не вистачало людини, яка б його любила. Комплекси, які привили йому в дитинстві, у дорослому віці стали приводом до масових вбивств заради створення ідеального аромату – запаху, який би змусив людей полюбити Гренуя.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)