Війна. Від цього слова відразу стає не по собі, однак не кожному дана здатність тверезо оцінити всю масштабність лих, пережитих жахів і втрат, пов’язаних зі словом “війна”. Кривава, жорстока, неконтрольована… а чи потрібна вона? Однією з подій, яка наклала глибокий відбиток на історію в цілому, є одна з найбільш кошмарних воєн останніх століть. Так, саме Друга світова.
Вивчення ситуації, яка спричинила за собою розвиток подій, що змусили перевернутися не тільки Європу, але й увесь світ, сьогодні присвячуються часи шкільних занять,
Як було сказано вище, жоден з живучих нині молодих людей покоління 70-х років минулого століття та наступних поколінь вже не може об’єктивно оцінити масштаб трагедії радянського народу під час Великої Вітчизняної війни. Однак при наявності бажання представники цих поколінь завжди можуть звернутися до видань очевидців, ознайомитися з відповідними документами, благо можливості є, і відкоригувати своє уявлення про ті роки.
Природно, що вже ніяк не на останньому місці знаходяться твори письменників, яким довелося творити в період війни та після Перемоги, бути учасниками бойових дій, перебувати на фронті без будь-яких навичок володіння зброєю, або щасливими власниками життя в мирних куточках планети. Вони внесли свій внесок у розвиток як історії, так і літератури – і це не обговорюється. Сьогодні, дякувати Богові, ще зі шкільного віку підростаюче покоління поступово знайомлять з аспектами життя того чи іншого письменника аба поета і проблематикою їх творів, присвячених Великій Вітчизняній війні.
Як не крути, а потік інформації, що обрушується на розум сучасного школяра, далеко не такий марний, як йому (школяру) часом здається. У старших класах вивчення зарубіжної літератури саме післявоєнного періоду приділяється чимало часу. Поряд з представниками близького зарубіжжя, ми знайомимося з творами таких відомих авторів, як лауреати Нобелівської премії Альбер Камю і Генріх Белль. Їхні твори “Чума” (1947) і “Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…” (1950) відповідно, мають навіть не тонку паралель з тим, що відбувається в 40-х роках, а виводять цей період на центральну арену сюжетної лінії. Альбер Камю не входив до складу діючої армії за станом здоров’я, проте спостерігав весь фаталізм подій, який відбувався під час війни, не стороннім спостерігачем.
Своїми діями, написанням нарисів і матеріалів у різних виданнях, він немов теж бере участь у війні – війні поглядів і думок. Не даремно він ще за життя отримав прізвисько “Совість Заходу”. Будучи гуманістом, Альбер Камю усвідомлено пішов на цей крок. Таким чином, він вважає за краще власну війну кровопролитній битві на фронті. Його “Чума” часто порівнюється (спочатку через назву роману, потім через його зміст) з власне Другою Світовою війною, також званої “Коричнева чума”.
Події, описані в книзі, мають місце саме в воєнні роки, про що свідчить як мінімум неповна дата, надрукована в самому початку твору. “Чума” повна прихованих символів, що імітують і копіюють владу та події того часу, які людина, що не пережила їх, навряд чи побачить але може зрозуміти. Хоча, з іншого боку – людина, яка нічого не знає про Другу світову війну, навряд чи візьме в руки і книгу французького письменника.
Генріх Белль, найбільш відомий своїм невеликим оповіданням під назвою “Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…”, на відміну від Альбера Камю, брав участь у бойових діях і навіть перебував деякий час в американському полоні. Багато його творів мають автобіографічний відтінок, а частиною його життя ймовірно завжди залишався тягар безпосередньої участі Німеччини у Другій світовій війні. Так і в оповіданні “Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…” розповідь ведеться від імені головного героя, молодого покаліченого солдата, пам’ять якого образно відмовляється приймати смак війни і хаос, що оточує його у післявоєнні часи.
Ці два твори – частина бази, необхідної людині для побудови своїх поглядів щодо такої історичної трагедії, Велика Вітчизняна війна, а для читачів за кордоном не меншої трагедії під назвою Друга світова війна. Їх можна не зрозуміти, можна не до кінця розкрити їхній зміст для себе, але варто ознайомитися з ними ближче, щоб все-таки взяти їх у руки ще хоч раз. А якщо ці книги знову опиняться у руках наших сучасників, значить вже можна робити деякі цілком оптимістичні висновки щодо нашого сприйняття світової літератури і трагічної військової тематики.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)