Минають дні, спливають роки, позаду залишаються століття. Змінюється світ, а разом із ним – людство. Чого тільки не довелося зазнати йому за весь вік свого існування! Від тихого, затишного Едему і до бурхливих міст з мільйонами мешканців – неймовірна відстань. За цей час людина дуже змінилася, іншими стали й умови її існування.
Проте є одне, що золотою ниткою поєднує сучасну людину з її предками. Це мова.
У кожного народу вона своя – найкраща в світі. Та, якою ненька співала колискову, та, якою вимовив найперше слово у житті. Мова,
Вона, як найцінніший скарб, передавалася у спадок із покоління в покоління і вже міцним корінням вросла в моє єство. Без неї важко уявити життя. Воно б утратило свої яскраві фарби й стало тьмяним та безрадісним. Усе б злилося в буденну сіру пляму.
Проте, на жаль, не всі це розуміють. І не зважаючи на те, що ми вже двадцять років живемо в незалежній державі, мовне питання й досі залишається актуальним, а дії та вчинки деяких чиновників викликають побоювання за долю рідної мови.
То
Дякувати Богові, що є у нас невичерпні народні джерела, з яких можна підживитися цілющою вологою. Є у нас безліч словників, мудрих порадників, які допоможуть набути мовної вправності. Максим Рильський і цього приводу колись сказав:
Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля.
Тож спілкуймося рідною мовою, вивчаймо її, вдосконалюймо вже набуті мовленнєві уміння та навички. І тоді наша мова, як безцінний алмаз, сіятиме нам, “поки сонце стоїть”, а кожен українець буде пишатися тим, що він є носієм такої дивної мови.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)