Післявоєнний час – це завжди особлива пора, яка характерна певними особливостями і подробицями. Анатолій Дімаров мабуть добре був знайомий з цією порою, а тому впевнено описав життя людей після війни на одному з численних українських хуторів. Головною темою цього твору є взаємини між дорослими, навіть літніми людьми, які живуть на хуторі, а також маленьким хлопчиком, який тимчасово живе там у бабусі та дідуся, прізвисько головного героя-дитини – Тирлик.
Чому дитину назвали саме так, не вказується, здається, що тому, що він у ранньому
Грати Тирлику було не з ким, всього один раз на хутір приїхала гостювати дівчинка його віку. Хлопчикові дуже сподобалося з нею спілкуватися, він навіть захотів одружитися на ній, лише б вона не їхала.
Автор описує безліч дорослих людей, всі вони ставилися до дитини надзвичайно добре. Були серед них і дуже суворі, сварливі люди, які в пориві емоцій могли навіть побитися, але от з дитиною вони поводилися як можна краще, практично ніколи не сварили його, намагалися по можливості балувати і підносити різні подарунки. І в цьому немає нічого дивного, адже маленькі діти, позбавлені забобонів і стереотипів, ведуть себе досить безпосередньо, чим і подобаються дорослим.
Втім, вічно жити на хуторі Тирлик ніяк не міг – одного разу прийшов час їхати і залишати безліч літніх людей, з якими він спілкувався під час життя на хуторі. Дитина тоді все ще не розуміла, що йому належить жити більш важке життя, де йому треба буде вчитися, ставати дорослим, отримувати необхідний для подальшого життя досвід і знання. Всі на хуторі були дуже засмучені розставанням з дитиною – під час війни багато людей втратили своїх дітей і онуків, а тому надзвичайно цінували таку можливість поспілкуватися з дитиною.
Через все це в місті, куди дитину вирішила забрати його мати, Тирлика проводжало практично все село.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)