Відомий російський письменник і драматург Антон Павлович Чехов звертався у своїх творах до різних хвилюючих тем тогочасного життя. Та класика є класика, вона хвилює почуття людини і змушує розмірковувати над важливими питаннями життя і сьогодні, і майже століття назад.
Так, багато життєвих проблем порушує п’єса “Чайка”, яка з першого разу не була зрозумілою глядачеві, тому провалилася прем’єра вистави “Чайка” на сцені Олександрійського театру. Чехов настільки був розчарований, що вирішив більше не звертатися до драматургії.
П’єса “Чайка” була надто новаторська. Це зрозуміли засновники нового художнього театру К. Станіславський і В. Немирович-Данченко. Вони розкрили таємницю п’єси: за побутовими подробицями, за несподіваними репліками вони побачили і сценічно відтворили не бачений до цього у драматургічному творі ліризм.
Також новаторство “Чайки” полягало в тому, що вона будувалась не на гостро сюжетній драматичній дії, а на глибокому психологічному
Про сценічну дію Чехов говорить так: “хай на сцені буде все так само складно і разом з тим так просто, як і в житті. Люди обідають, тільки обідають, а в цей час складається їхнє щастя та розбивається їхнє життя”.
Чехов виносить сценічно “вигідні” епізоди за сцену. Наприклад, у п’єсі є щонайменше два епізоди, які в традиційній драматургії були б обов’язково обіграні. Перший – спроба Треплева покінчити життя самогубством після провалу його вистави і “зради” Ніни.
Другий – самогубство Треплева “наприкінці п’єси”.
Така відмова від ефектних сцен була підкорена авторському задуму: показати характери людей, їхні стосунки, проблеми, що виникають через непорозуміння між людьми.
Всіх героїв Чехов об’єднує в одну систему, де кожен має своє завдання у творчому задумі автора. Тому він уникає зовнішніх ефектів, а примушує уважно слідкувати за всіма героями.
Мова кожного персонажа має “підтекст”, який надає всій п’єсі багатство змісту, художню правдивість і переконливість. Важливу роль у чеховських п’єсах відіграють паузи. Вони ніби доповнюють підтекст і виникають тоді, коли герої не можуть і не хочуть говорити про потаємне.
У третій дії, наприклад, Ніна і Тригорін прощаються перед від’їздом. Ніна дарує йому медальйон на згадку. Тригорін обіцяє пам’ятати дівчину такою, якою побачив її вперше. “Ми розмовляли… ще тоді на лаві лежала біла чайка”. Ніна задумливо повторює: “Так, чайка”.
Пауза. “Більше нам говорити не можна, сюди ідуть”. Пауза допомагає зосередитись на образі чайки. Глядач підчас паузи пригадує попередню розмову героїв, коли Тригорін занотував у записник “сюжет для невеличкого оповідання” про дівчинку, що походом загубив “один чоловік”. Але весь багатомірний зміст розмови героїв з’ясовується значно пізніше.
Пауза створює певну емоційну напругу, глядач ніби очікує, що герої пояснять, розкриють щось дуже важливе, а цього не відбувається. І глядач повинен сам домислити, що приховується за цим мовчанням.
Ремарки у п’єсах Чехова відіграють важливу роль у розумінні всього, що відбувається в п’єсі, створюють особливу атмосферу. Ось сцена Треплева і Ніни. “Ремарка: входить без капелюха, з рушницею і вбитою чайкою. Він кладе чайку біля ніг Ніни”. Чому Чехову важливо, що Треплев без капелюха?
Подальша розмова пояснює це. “Я мав підлість вбити сьогодні цю чайку”, “Скоро так само я вб’ю самого себе”. Читач розуміє, що щось дуже важливе для Треплева гине, можливо, гине його мрія, а можливо, гине чиста і довірлива Ніна. Тут не можна стояти в капелюсі.
Називаючи цей твір комедією, Чехов ніби підкреслює, що головна героїня його п’єси – буденність, яка марнує кращі людські почуття і стосунки, яка руйнує особистість і робить характери дріб’язковими, майже комічними. Таким постає перед нами відомий письменник Тригорін, який не сприймає життя всім серцем, а стає лише стороннім спостерігачем, і все, що відбувається навколо із тим, для нього лише “сюжет для невеликого оповідання”. Така ж Аркадіна, талановита актриса, яка на сцені може передати будь-які високі почуття, а в буденному житті їй шкода грошей навіть для сина і брата, вона байдужа до всього, крім власного успіху. Невипадково Треплев у своїй останній репліці, коли вже вирішив покінчити життя самогубством, говорить про те, що маму може засмутити зустріч з Ніною. Він ніби не вірить, що його смерть сприймуть трагічно.
Такими жертвами буденності є й інші персонажі п’єси.
Хоч прем’єра “Чайки” мала провал і потім її ставили рідше, ніж інші п’єси Чехова, однак не випадково на кулісі Московського художнього театру, який відкрив Чехова-драматурга, зображено чайка. Ця п’єса, я думаю, була саме тим “першим птахом”, що приніс оновлення у російську драматургію.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)