Найважливіші історичні відомості про Україну
Є дві основні форми побутування історичної пам’яті: документальна хроніка й міф. Міф – це ідеалізоване або упереджено-суб’єктивне уявлення про якийсь історичний факт чи особу. Парадоксальність ситуації з українською історією в тому, що в масовій свідомості не тільки відсутня об’єктивна інформація про ряд історичних подій, а й “місцеві” міфи витіснені чужими, іноземними. Так про це сказав іще Шевченко:
… “Добре, брате,
Що ж ти такеє?”
“Нехай скаже
Німець.
Німець скаже: “Ви моголи”.
“Моголи! моголи!”
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: “Ви слав’яне”.
“Слав’яне! слав’яне!”
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
З подій, які відбувалися від початку християнської ери на терені сучасної України, можна виділити, наприклад, період Київської Русі, козацьку добу й барокову культуру.
Наші батьки звикли до такого визначення: “Київська Русь – колиска трьох братніх народів”. Але при намаганні виокремити власне українські елементи в староруській культурі виникає маса
Росіяни ж звалися москвини, москалі або московіти (Moskovіtes) в усіх документах, писаних місцевими хроністами чи мандрівними істориками.
… Козаками ставали одчайдухи, “асоціальні” елементи, які “лигалися” навіть із нечистою силою, порушували закони усіх держав, займалися розбоєм, пиятикою, нерідко заробляли тим, що рятували з рабства Дітей заможних українських батьків у розрахунку на великий куш. Незважаючи на це, козацтво було армією, про володіння якою мріяв кожен монарх світу. Саме вони були буфером між турками, татарами й європейськими державами. “Моральне обличчя” козаків аж ніяк не є ідеальним, однак сучасним українцям незле було б повчитися козачій витривалості, хоробрості, побутовій невибагливості, мужності, товариськості.
У цей же час – XVІІ й XVІІІ століття – відбувається розквіт культури українського бароко. Релігійна й світська література, історичні хроніки, наукові трактати, церковна й мирська архітектура, театр – в усіх цих сферах людської діяльності того часу ми знаходимо гучні досягнення, які вивершились у “харизматичній” особі й культовій творчості Григорія Сковороди. Мислитель світового рівня, він вніс гідний вклад у скарбницю людської мудрості.
Сьогодні існує думка, що якби українці у світовій свідомості асоціювалися не з Шевченком, а зі Сковородою, то уявлення про нас із боку іноземних інтелектуальних еліт було б іншим, і аж ніяк не в гірший бік.
То ж шануймося, бо ми того варті. Якщо ми не будемо цінувати самі себе, цього не буде робити ніхто.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)