Скільки красивих слів, віршів та пісень присвячено очам людини, їх порівнюють з озерцями, зіроньками, у них задивляються і закохуються. Чим же вони такі особливі, ці два маленьких органи зору? У кожної людини очі різні, і я маю на увазі зовсім не їх форму чи колір, хоча саме це привертає увагу в першу чергу.
На мою думку, надзвичайно важливим є вираз очей, те, що вони можуть розказати про свого хазяїна іншим. Бо недаремно ж кажуть, що очі – то душа людини, що в них прихована вся її сутність. І це дійсно так: закохану, щасливу людину легко впізнати
Саме за очима можна визначити брехунів – вони намагаються не дивитися в очі інших, опускають їх додолу, дивляться вбік.
Часто людину можна охарактеризувати однією лише фразою, сказавши, які в неї очі: щирі та відкриті приваблюють інших, бо їх власник – людина чесна, лукаві та хитрі насторожують, очі, що бігають,
Проте, “найогидніші очі – порожні”, як сказав поет. Дійсно, очі можуть бути порожніми, якщо людина живе, як бур’ян при дорозі, якщо її ніщо не цікавить і не турбує. Така людина не залишить по собі жодного сліду, та, мабуть, і не намагається цього зробити. Та чи можна тоді назвати її людиною, чим вона відрізняється від примітивних тварин, які живуть лише за інстинктами?
Хтось скаже, що раз ці люди не чинять нічого поганого, живуть собі мирно й тихо, нехай і користуючись примовкою “Моя хата скраю – нічого не знаю”, раз від них немає ніякої шкоди, то й це вже добре. Проте слід замислитися, а чи будуть вони такими ж тихими та сумирними, якщо обставини зміняться. Я гадаю, що не робити добра – це вже є зло, людина не може завжди зберігати нейтралітет. Колись доведеться робити вибір між правдою та власним спокоєм, і невідомо, як кожен з них поведеться.
Людина з порожніми очима не має душі, а тому здатна на зраду, підлість і підступність і, мені здається, зробивши це, навіть не замислиться над наслідками свого вчинку.
Як же примусити цих людей вийти за межі створеного ними замкненого світу, що треба зробити, щоб їхні очі засвітилися яскравим блиском повноти життя. Я думаю, що кожен з нас ставить перед собою кілька питань: навіщо ми народжуємось на цей світ? яка мета мого життя? який слід я по собі залишу? І якщо ми зможемо дати відповідь, якщо ми знаємо, навіщо живемо, якщо маємо мету, нехай і маленьку, то серця і душі наші вже не стануть порожніми. Дійсно, людина повинна щось залишити по собі, щоб згадка про неї жила в пам’яті хоча б кількох прийдешніх поколінь, і, звичайно, щоб це була добра згадка. Саме від людини залежить, згадають її нащадки “незлим, тихим словом” чи будуть проклинати та зневажати. Ми повинні завжди пам’ятати про це, бути гідними називатися Людиною.
Бо Людина, особистість – це не тільки індивід, який належить до виду homo sapiens, це ще й душа, розум, здатність мислити, відповідальність за власні вчинки. А тому необхідно постійно працювати над собою, розвивати свої розумові та фізичні здібності, не черствіти душею. Рецепт дуже простий: більше читати, піклуватися про інших, виявляти не показну, а справжню турботу, не робити зла іншим, не залишатися осторонь – одним словом, бути активною особистістю.
Бо очі тих, хто живе повноцінним життям, хто вболіває не тільки за себе, а й за оточуючих, ніколи не будуть порожніми.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)