Людина створена для щастя, як птах до польоту (Володимир Короленко)
У щастя людського є рівних два крила:
Троянди й виноград – красиве і корисне.
/ М. Рильський, “Троянди й виноград” /
Є такий стан людської душі, коли хочеться жити і жити, злетіти в небо, сміятися і співати, дарувати свою радість усім, хто поряд. Таке почуття називають щастям. Але, мабуть, ніхто не може дати точного визначення цього поняття, як ніхто досі не визначив точно, що таке кохання.
Люди прагнуть бути щасливими і споконвіку намагаються зрозуміти,
“Навчити людину бути щасливою не можна, – писав А. С. Макаренко, – але виховати її так, щоб вона була щасливою, можна”.
Г. Сковорода з ним, мабуть, не погодився б, він намагався вчити людей саме бути щасливими, але не такі вже протилежні ці думки: мандрівний філософ передбачав у досягненні щастя момент самопізнання і навіть самовиховання. У підгрунті щастя, на його думку, лежать
Не кожен здатен дивитись у власну душу.
“Шукаємо щастя по країнах, століттях, а воно скрізь і завжди з нами; – писав він, – як риба в воді, так і ми у ньому, і воно біля нас шукає нас самих. Нема його ніде від того, що воно скрізь. Воно схоже до сонячного сяйва – відхили лише вхід у душу свою”.
Отже, у кожного з нас свої шляхи до щастя і своє його розуміння.
Для одних – це матеріальний добробут. Для інших особисте щастя нерозривне із щастям усієї Батьківщини.
Когось робить щасливим влада, улесливість підлеглих, гроші. А, наприклад, якийсь вчений сприймає підвищення, керівну посаду як біду – йому більше до душі тиха лабораторія, де можна творити, а не витрачати час на адміністрування.
Для Володьки Лободи (“Собор” О. Гончара”) щастя – догодити начальству, а для Миколи Баглая святий обов’язок – зберігти для нащадків собор неймовірної краси.
Одні люди керуються в житті прислів’ям “Покірливе телятко двох маток ссе” і ладні жити хоч у клітці, аби годували. Інші, як соловей, не можуть співати в неволі.
Золотих не хочу лаврів,
З ними славу не здобуду,
Бо як ними увінчаюсь,
То поетом вже не буду.
– говорить поет з “Давньої казки” Лесі Українки. А он як казав про своє сповнене поневірянь життя Василь Стус: “Це щастя: мати таку долю, як у мене… Чуюся добре, бо нікому не зробив зла, бо дбав не тільки про себе. І від того мені світло на душі”.
Вбачали люди щастя і в боротьбі за ідеали. “Лише боротись – значить жить!” – таким було життєве кредо Каменяра.
Багато хто знаходить щастя у праці. Є навіть напівжартівливе прислів’я приблизно такого змісту: якщо людина хоче бути щасливою на місяць, їй треба закохатися, якщо на рік – одружитися, а якщо на все життя – знайти роботу до душі.
Щасливий художник, що дивиться на щойностворене полотно. Щаслива швачка, яка милується чистотою ліній пошитої нею сукні. Щаслива дівчинка-першокласниця, що вперше виконала завдання на “відмінно”.
А яким незрівняним щастям може бути кохання! Навіть інколи не розділене (як у Франка або Лесі Українки), воно здатне надихати на подвиги і на творчість. Тут йдеться не про фізіологічну потребу – саме про духовне кохання, високе і чисте, за яке не треба червоніти.
Скільки людей – стільки й шляхів до щастя…
А про яке щастя мрію я сьогодні? Поступити до інституту, вивчитись, а потім займатися справою, що мені подобається, а ще – мати справжнє кохання. Звісно, і достаток у домі був би не зайвим, але це не головне.
Я більше хочу мати вірних друзів. Хочу, щоб мене поважали. Щоб менше було горя на землі.
Щоб світило сонце і зеленіли сади.
Що ще треба для щастя?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)