Росте людина… її життя розпочинається світанком душі – дитинством. Назавжди воно залишається у пам’яті як потаємне і світле.
Здавалося б, життя наскрізь прекрасне. З цим, мабуть, треба погодитись, тому що справжнє щастя – це передусім вміння любити життя і людей, вміння віддавати свої сили, своє душевне тепло людям. Завжди потрібно творити добро, бути милосердним. І найголовніше, що забезпечить тобі душевний спокій, – це безкорислива творча праця заради дружби, вірності.
Адже звідки ж тоді береться байдужість, грубість, скупість,
Негативні моральні якості народжуються там, де очі дитячі не спалахують радістю, коли бачать ластівку; тоді, коли юнак не відчуває краси квітів, а доросла людина не вміє цінувати дружбу, поважати старість.
Поступово серце вкривається цупкою кіркою, а потім стає твердим, наче камінь. І горе друга – уже не його горе, сльози матері – не його сльози.
Найстрашнішою є байдужість, бо від неї поширюється все інше. Байдужість починається з найменшого. Якщо людина сьогодні не поступиться місцем хворому, старому, вагітній жінці у транспорті, завтра вона не допоможе в біді.
Мені
Від таких людей даремно чекати великодушності, благородства.
Роздумуючи над негативними моральними якостями, доходиш висновку: як заважають вони жити, якої шкоди завдають. Я вважаю, що наше життя завжди повинно бути боротьбою за високі ідеали, за утвердження в собі людини. От тоді й відчуєш душевну гармонію і щастя.