Творчість В. Стефакника – оригінальне явище світового рівня. За словами І. Франка, він – “може, найбільший артист, який появився у нас від часів Шевченка.
Марко Черемшина точно визначив основне тематичне зацікавлення В. Стефакника – галицьке селянство. Глибинний реалізм і психологічна заглибленість, чесність і мистецька довершеність – основні риси творчого доробку цього прозаїка, який цілком входив до чужого життя, роз’ятрюючи своє серце чужим болем.
Біда й розпука галицького села на зламі століть відображена в новелі
Своєрідну “мелодію смерті” творить В. Стефаник й у новелах “Похорон”, “Озимина”, “Сама-самісінька”, матеріалізуючи відчуття людини, яка проживає свою останню годину. Людина живе доти, вважає автор, доки не згасне в ній усвідомлення того, що вона людина.
Покалічені життям, бідою й безвихіддю, герої Стефаника мають внутрішню мораль. Навіть коли тіло холоне від студені й голоду, у душі жевріє іскра надії, що втримує від утрати людської подоби: топивши одну дочку, Гриць Летючий дає іншій палицю, щоб боронилася від собак, радить, як уберегтися й жити далі…
Світло від величі малої людини в Стефаника таке потужне, що його неможливо не помітити. Попри все письменник не втрачає оптимізму, і оптимістичне звучання сповнює його творчість особливим змістом, забезпечуючи вічну сучасність його слова.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)