Українська земля подарувала нам поетів і письменників, які не тільки збагатили безсмертними творами національну літературу, але й уславили нашу країну в усьому світі. Серед них одне з самих великих імен – ім’я Лесі Українки. Доля цієї видатної жінки була тяжкою з самих ранніх років. Захворівши ще в дитинстві тяжкою хворобою, Леся Українка боролася з нею усе своє життя.
А життя письменниці було недовгим – усього 42 роки. Не превеликий жаль, не судилося їй відчути ні взаємного палкого кохання, ні особистого щастя, не пізнала вона і привабливості
Найпершою і єдиною любов’ю Лесі Українки була глибока та віддана любов до рідної землі, до того куточка, де вона народилася та де пройшло її дитинство – до Волині та Поділля. Таке героїчне життя, така відданість своїй батьківщині поряд з геніальністю, мабуть, перш за все і приваблює мене в Лесі Українці, як
Підтвердження тому – численні поезії Лесі Українки, в яких переважають спогади при прекрасну рідну країну, про її чудові краєвиди з голубими озерами та розкішними лісами. Із почуттям неабиякого захоплення Леся Українка оспівувала рідну землю у своїх віршах, але вона ніколи не була співцем природи, бо вона всюди, перш за все, бачила український народ – з його радістю і горем, його стражданнями і сподіваннями на краще майбутнє. Це цілком природно, тому що поетеса в першу чергу була громадянином, і бачила свій обов’язок в служінні інтересам та прагненням українського народу, а лише потім – особистому щастю. Вона добре розуміла значення митця в суспільстві, роль поезії в боротьбі свого народу за краще майбутнє.
Дуже добре це розуміння Леся Українка висловила у вірші “Слово, чому ти не твердая криця”. Поетичне слово митця у цій поезії відображено як “іскриста зброя”, “меч”, що “буде здіймати голови з плеч” ворогів батьківщини. А ось твір “Contra spem spero”, який був написаний поетесою ще в юному віці, дуже вразив мене силою духу, любов’ю до життя, мужністю та щирістю: “Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!” Усе своє життя незавидне становище українського народу і його безправність Леся Українка переживала як глибоку, особисту трагедію.
Наприклад, у відомому всім українцям творі “Бояриня” поетеса висвітлює події, що відбувалися в часи Руїни. Душа головної героїні поеми Оксани, в якому продивляється душа самої Лесі Українки, невимовно страждає, тому що бачить, як її рідний народ страждає в кайданах безправ’я та неволі. Лебединою піснею Лесі Українки вважається поетична драма “Лісова пісня”, що являє собою філософські роздуми про згубність духовного гноблення народу, про невимовну красу людських почуттів, про вічну боротьбу добра і зла, потворного і красивого, буденності і мрії. В цьому творі поетеса, пророкуючи своє майбутнє, сказала про себе: “Я жива.
Я вічно буду жити.” Її слова дійсно стали пророчими, бо її твори стали безсмертними, а сама Леся українка і сьогодні приваблює нас як людина і поетеса своїм життєвим подвигом, своєю самовідданістю боротьбі за щастя українського народу, за його краще майбутнє, за його свободу та незалежність.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)